Рік тому, коли така в нашій країні почалася ситуація, ми з моїм маленьким сином переїхали у Львів, адже я виховував його сам і мені було страшно залишитися на Сході нашої країни, через ситуацію в якій ми живемо. Саме тому я прийняв таке рішення, хоч воно для мене було важким.
Ми переїхали, Богдан пішов у садок, адже йому лише три роки, я виховую його сам, бо дружина від мене пішла коли зрозуміла, що не хоче виховувати дитину. У садку мого сина я зустрів виховательку, прекрасну дівчину Аліну. Ми познайомилися, завжди віталися, коли я приводив або забирав малого. А з часом почали більше спілкуватися, так все завертілося, що я сам не зрозумів, як так швидко зробив їй пропозицію. Вона любила мого сина, я відчув себе щасливим, хоча все відбулося дуже швидко.
Але все ж у нас були проблеми, відколи Аліна познайомила мене зі своєю мамою, та відразу мене зненавиділа, як і мого сина. Спочатку вона говорила про це лише моїй дружині, але та не реагувала. А потім почала просто приходити до нас додому, ніби то в гості, але при кожній можливості ображала Богдана, сказала, що він сир0та , кричала на мене зі словами: “Ти зруйнував життя моїй дочці, вона молода і могла мати кращого чоловіка ніж одинака з причепом, відчепися від неї й забирайся”.
Я довго це терпів, але одного разу сталася ситуація, коли мене дуже затримали на роботі, Аліна теж була зайнята дуже, а Богданчик був у танцювальному гуртку, а забрати його було нікому. Дружина зателефонувала своїй мамі, попросила забрати малого, бо ж справді нікому більше. Але коли ми з Аліною пізно ввечері прийшли додому, то не побачили там сина. Теща трубку не підіймала. Але через кілька хвилин нам зателефонував охоронець того приміщення, де гурток Богдана, й сказав, що наша дитина вже три години чекає поки його заберуть.
Я не витримав й сказав Аліні, що більше не можу цього терпіти, як мама її знущається з мого сина, дружина мене підтримала й сказала матері, аби та змінила свою поведінку, або нехай більше не приходить до нас. Ось так уже місяць минув з того випадку, а теща більше не дзвонить та не приходить. Але, може воно й на краще, адже я їй пробачити не можу того, що вона зробила.