Катя не могла стримати сліз після відвідин матері. Щоразу перед гостюванням в Ольги Захарівни обіцяла собі, що цього разу і вусом не поведе на все те «гниле», що говоритиме мама, але хіба це допомагало? Їй мама вміла так тиснути й на ті місця, де найбільше боліло, що тут нічого не могло допомогти. «Ну от що ти знайшла у ньому?» – не втомлювалась повторювати вона, маючи на увазі її сусіда по кімнаті до якого вона пішла.
– Ну що ви говорите, мамо? Ми вже 10 років разом!
– Та хоч 50! Ви не розписані, то навіщо він тобі? Нащо ти його доглядаєш?!
– Мамо, я люблю його…
– І чути цього не хочу – перебивала вона – Він тобі ніхто! Чужа людина! Любиш чи не любиш – дитячі ігри це! Завтра любов зникне і біля чого ти залишися?! – говорила злісно Ольга Захарівна. Вона злилась на доньок. Чоловіка втратила рано, а дві донечки, яким вона присвятила себе, – зрадили її. Одна за кордон втекла жити, а інша розлучилась з заможним і перспективним й почала жити з простим хлопцем, який її навіть одружитися не кликав.
Цього разу Катя більше не змогла цього слухати й відправилась до чоловіка додому. Інколи у неї вистачає сили волі й бажання посперечатися з мамою: «Якщо ти не забула, мамо, то мені вже 60 років! Я маю право жити так, як я хочу? Чи мені й далі у тебе дозвіл потрібно запитувати?».
Насправді всі слова мами боляче кололи Катю, адже вона бачила, що мама незадоволена нею, вона хотіла для неї іншого життя, професії, чоловіка.
Одного разу Каті зовсім знесло дах, вона й досі пригадує ті слова і плаче від сорому за себе, але час відкрутити не можна. Того вечора вона сказала їй: «Мамо, ти ж мене не хотіла! Народила й не любила, а просто вирощувала! Як якусь рослину! Піддослідну!». Мама обернулась й пішла в іншу кімнату. Катя не знала, як бути, крикнула вибачення й пішла з дому. Після цього у них був тиждень мовчання, а потім доньці надійшов лист без зворотної адреси, проте вона відразу впізнала почерк мами. У ньому йшлося про те, що вона сама виховувалась у сім’ї, де не було прийнято «любити», її не вистачало уваги й тепла. Вона не знала, що може бути інакше, проте зі всіх сил намагалась дати їм з сестрою усе найкраще.
З того листа минули вже роки, проте мама все більше потребувала доньки. Вона сама ставала дитиною, яка хотіла бути ближчою до Каті. Не вміла говорити про це, от і ображала доньку, а та, навіть у 60 років, не може пережити того, що мама досі не приймає її вибору та рішень.