Часом доля буває абсолютно непередбачувана. Я всю молодість вважав, що подруга дитинства, з якою батьки нас всіляко намагалися звести, і є моя єдина. Єва завжди була поруч і в моменти моєї слабкості, і за моїх успіхів. Якоюсь мірою багато в чому завдяки тому, що ми були нерозлучні, я вважав її ідеальною дівчиною і був переконаний, що закоханий. Сам я ріс тільки з батьками і частенько почувався самотнім навіть із такою гарною подругою, тому сім’ю хотів велику. Коли ми стали старшими і почали зустрічатися, я часто казав, що мені хотілося б багато дітей, а Єва загалом ніби не горіла ідеєю розширення сім’ї. Вона ніколи не зараховувала себе до чайлдфрі, але неоднозначно висловлювалася з приводу наявності дітей та їхнього виховання.
Ми розписалися, коли нам було по двадцять три. Сімейне життя мені дуже подобалося, я просто обожнював казати на роботі, що мені потрібно додому, бо дружина чекає. Але ще більше мені хотілося додавати, що і дитина теж, тому вмовив Єву ґрунтовніше взятися за планування вагітності. Але в нас нічого не виходило. Я її змусив по лікарях походити, щоб переконатися, що ми обидва здорові, і всі лікарі твердили, що з нами все гаразд, просто, можливо, не час поки що. Я, як ідіот, вірив у це, поки не знайшов у Єви в сумочці протизаплідні. Не полінувалася ж, витрачалася на пігулки і приймала їх мало не щодня, щоб не дай бог не ощасливити мене тим, про що я так довго мріяв.
Таку брехню мені було непросто прийняти. Справа ж не в тому, що вона не хотіла дитини, а в тому, що прикидалася, нібито підтримуючи мене. Ця маленька брехня, яку Єва назвала “нешкідливою”, дала тріщинку, а вже через чотири місяці ми розлучилися. Наші батьки, як і раніше, дружать і через це з колишньою дружиною я теж зрідка стикаюся, але тепер це мене не ранить.
Мені вдалося познайомитися з ідеальною дівчиною в мережі. У мене так друг одружився, і я вирішив теж спробувати щастя на просторах інтернету. Виявляється, ми жили з нею в одному районі і навіть любили вечеряти в одній кав’ярні, але з якоїсь невідомої причини жодного разу не стикалися або просто не звертали один на одного уваги. А після двох побачень стали нерозлучними. Я з Євою багато років знайомий був, перш ніж освідчився їй, а з моїм новим коханням мені вистачило півроку, щоб зрозуміти, що вона – моя споріднена душа. Я на пальцях можу порахувати наші дрібні сварки (або скоріше суперечки) за всі півтора року, що ми разом, а це, як на мене, вагомий показник. Ну і ми обидва зовсім скоро станемо батьками, як я і мріяв.
Усе ж у парі важливо бути з підходящою людиною, а не нав’язаною кимось. Ті, хто кажуть, що кохання не настільки важливе, що порозуміння досягти загалом нереально, і люди живуть стільки років у шлюбі тільки тому, що звикають одне до одного, помиляються. Не можна без спільних думок і цілей, і вже точно не можна без кохання.