Щоб відвідати тещу, я пішов з роботи раніше. Купив багато смаколиків, щоб побалувати дружину та її батьків. А все тому, що ми їхали з радісною новиною. Ми навіть не думали про дітей до того, як це сталося, але це сталося само собою на третьому році нашого спільного життя, і я був дуже щасливий. Мої батьки дізналися про це першими і з радістю підтримали нас, тож ми не очікували нічого меншого від батьків моєї дружини, але моя теща кисла на наших розмовах про дітей.
– Подумайте добре, поки не пізно. Зазвичай хвороби передаються з покоління в покоління, а в моєї бабусі і діабет, і гіпотиреоз, і проблеми з пам’яттю… Невже ви хочете приректи свою дитину на таке болісне майбутнє?
Було зрозуміло, що це камінь у мій власний город. Сім’я моєї дружини була дуже здоровою, і вона не пам’ятала своїх хвороб, зробивши мене носієм генетичних захворювань. Вона тільки псувала мені настрій, коли приходила до мене зі своїми зауваженнями щодо моєї роботи, через що я не буду допомагати дружині і не буду хорошим батьком.
І наостанок, відправляючи нас додому, теща сказала:
– Ну, завагітніти – це півсправи, треба ще виносити дитину.
Ми обидві йшли додому розбиті і засмучені. Якби свекруха сказала мені це наодинці, але вона розповіла мені все при дочці, щоб їй було незручно. Я відчувала, що моя свекруха збирається стати справжньою бабусею. Вона так багато говорила, щоб я не хотів мати дитину, але моя дружина налаштована серйозно і вважає, що все сталося так, як мало статися, і слова моєї мами не є перешкодою для нашого щастя. Теща просто виявилася не готовою до онуків, тому й психує.