Я працюю шкільним психологом, не знаю чому я обрав для себе таку професію, адже спочатку просто після школи пішов вчитися у той університет, який взяв мене з моїми прохідними балами, які були досить низькі. Але уже потім, коли я почав вчитися на психолога, мені навіть дуже сподобалося.
До нещодавнього випадку я був впевнений у тому, що я досить добре розуміюся в дитячій поведінці й можу скласти характеристику про учня вже після першого діалогу.
А ось випадок після якого я зробив багато висновків стався нещодавно. У нашій школі, в сьомому класі навчається хлопчик Олег. Усі викладачі дуже люблять його, адже він дуже чемний, завжди виконує усі домашні завдання, ніколи не запізнюється, вчиться загалом на відмінно, ну просто золото, а не дитина! Єдине, що ніхто не бачив його батьків. Олег завжди на батьківські збори приходив сам, якщо потрібно було, бо казав, що його тато на заробітках, а мама займається молодшою сестричкою і не може прийти.
Але минулого тижня я мав дуже багато роботи й залишився у школі до дванадцятої ночі, просто у мене вдома ремонт і працювати в такій атмосфері важко. Школа у нас дуже велика, іноді можна загубитися. Коли я вже хотів виходити, почув що у туалеті тече вода, вирішив зайти перевірити, адже це останній поверх, тому чергова не почує цього.
Коли я зайшов то не міг зрозуміти, що Олег робить у такій пізній годині в шкільному туалеті з зубною щіткою в руках. Малий почав зі сльозами на очах благати мене не казати нікому що він, як виявилося, живе у школі! Я вимагав у нього, аби той все мені розповів! Те що я почув просто шокувало мене. Як виявилося, Олег живе у школі вже два роки, бо у його батьків народилася маленька донечка, вони сказали йому що більше він їм не потрібен. Вони займаються лише нею, бо Олег їм не рідний син. Малий дуже боявся, що його знову віддадуть у дитячий будинок, тому просто пішов з дому, оселився у школі й жив собі, бо так йому було добре.
Я забрав Олега до себе, вранці привів у школу, але досі не знаю що робити. Якщо скажу комусь – його справді заберуть у тих недолугих батьків, і не знати що з ним буде далі, малий благав нікому не казати, бо як виявилося, вже був не в одній сім’ї раніше. Але ж він не може вічно жити у школі, хтось таки колись його помітить. Що ж із ним робити?