Усе своє життя я була переконана, що була єдиною дитиною в сім’ї, як і мої батьки. Тато розповідав багато кумедних історій зі свого дитинства, але все з друзями, а іноді зітхав і казав, що шкодує, що виріс без брата чи сестри, і що я зростаю так само, як і він. Разом було б набагато веселіше. Мама погодилася з ввічливості, хоча я знаю, що їй подобалося рости єдиною дитиною. Навіть у дорослому віці бабуся з дідусем багато допомагали нам і балували мене, як єдиного онука. Оскільки ніхто в родині ніколи не згадував про інших родичів, я думав, що наша сім’я була маленькою.
Коли мені щойно виповнилося вісімнадцять і я провалила вступні іспити, захворіла моя мама. Батька на той час уже не було – він загuнув у нещaсному вuпадку за кілька років до того, і тоді мама збиралася покинути мене. Мамі на лікування потрібні були великі гроші, яких бабуся з дідусем не могли знайти, і вони, мабуть, подолавши старі образи, зв’язалися з донькою, про яку не згадували роками.
Тепер я дізналася, як усе було насправді: моя тітка була на шість років старша за маму, і у вісімнадцять років вона вийшла заміж за чоловіка з Ізраїлю. Бабуся і дідусь були засмучені, що ніхто з ними не порадився, а тітка думала про те, щоб переїхати, залишивши батьків. Пізніше, коли вона намагалася помиритися і фінансово підтримати батьків, вони сказали, що їм від неї нічого не потрібно, і не підтримували з нею зв’язок. Моя мама теж ображалася на сестру, тому що вона покинула свою сім’ю і всіх інших заради якогось кохання. Але заради мами моя сестра з чоловіком вперше за довгий час прилетіли на батьківщину. Вони запропонували забрати маму до себе, бо у них краща медицина, зв’язки і можливості, і запропонували переїхати і мені. Достатньо підтягнути англійську, можна спробувати вступити до університету. Вони дадуть нам житло, забезпечать всім необхідним, треба тільки погодитися залишити бабусю з дідусем і заради мами і мого майбутнього зважитися на переїзд.
Мама в жaхливому стані, вона вже погодилася їхати, а мене розриває невизначеність. З одного боку, я маю поїхати з нею і бути поруч, а з іншого – піклуватися про бабусю і дідуся. Я вже не кажу про наступний рік, коли я планувала поїхати знову. Загалом, я не знаю, що робити…