Одного зимового вечора, бувши молодою дівчиною, Зоя поверталася додому з роботи на фабриці. Лютий мороз, температура якого сягала від мінус двадцяти п’яти до мінус тридцяти градусів, лише посилював відчайдушність того часу. Проходячи повз сарай, вона ледь почула дитячий плач, майже нечутний для її вух. Спочатку вона подумала, що це може бути галюцинація, викликана голодом.
Однак, коли вона пішла набрати води з колодязя відрами, то знову почула плач. Цього разу вона була впевнена, що він був реальним. Шукаючи далі, вона наважилася зайти до хліва, і те, що вона там побачила, шокувало її. Там, серед сіна, лежав новонароджений хлопчик, загорнутий у лахміття. Хтось шукав притулку, щоб народити в хліві Зої.
Серце Зої сповнилося співчуттям і рішучістю. Вона швидко занесла дитину до свого будинку, зігріла її біля печі. Тепер, зіткнувшись з відповідальністю піклуватися про новонародженого, вона роздумувала, де знайти для нього їжу.
Серед її сусідів була сім’я, яка тримала корову, але через складні часи їм було важко ділитися молоком з іншими. Не розгубившись, Зоя вирішила обміняти продовольчі картки, які вона отримувала на заводі, на молоко, щоб годувати дитину. Їй ніколи не спадало на думку віддати дитину до дитячого будинку. Замість цього вона зареєструвала його як свого власного, давши йому своє прізвище, і з любов’ю виховала його як свого сина.
Протягом всієї війни Зоя і Макарчик, як вона ніжно називала хлопчика, разом пережили незліченні труднощі. Їхнє виживання стало свідченням стійкості та самовідданості Зої. Після війни жінка знайшла щастя у шлюбі. Її чоловік, вдівець, прийняв Зою з дитиною з розпростертими обіймами, і разом у них народилося ще двоє дітей. Бабуся Зоя однаково любила всіх своїх дітей, хоча історію народження Макара вона тримала в таємниці аж до кількох років перед своєю смертю.
Мало хто знав про неймовірний акт мужності та доброти, який сформував життя Макара. Рішення бабусі Зої взяти його до себе і виховувати як рідного мало глибокий вплив на його майбутнє. Це нагадування про те, що навіть у найтемніші часи Другої світової війни герої з’являлися не лише на фронтах, але й серед звичайних людей, таких як бабуся Зоя. Їхні вчинки мали значення і змінювали життя, формуючи хід подій і залишаючи у спадок любов і самопожертву.