Відразу після закінчення університету я пішла працювати у дитячий садочок, через кілька років я змінила місце роботи на початкові школи й от зовсім недавно я підвищила свою кваліфікацію і зараз почала викладати літературу у середніх та старших класах. Чомусь за всі ці довгі роки під моїм класним керівництвом був лише один клас, проте був він таким особливим, що і досі є що згадувати. Як лише не доводилось мені червоніти за них при інших вчителях, слухати догани директора, а одного разу була навіть бесіда з поліцією. Клас був таким активним, що на відпочинок з ними я часу не мала.
Проте зараз при одній згадці про них стає тепло. Інколи й сама сиджу гортаю їхній випускний альбом і не можу повірити, що ті маленькі п’ятикласники тепер будують своє життя. А як же приємно їх зустрічати у місті й дивуватися тому, якими вони дорослими стали.
Вчительська професія така, що у мене була багато подруг з інших шкіл, і от з одною ми вирішили сходити на каву у вихідний. Ось вона мені й почала розповідати про те, що до неї у 5 клас прийшов син її учня.
– От точна копія гарантую тобі! Викопаний батько! Що той змушував мене потіти й червоніти, то і від цього спокою не дочекаюсь!
– Та ти чого? – здивувалась я – Невже й справді думаєш, що діти виростають такими, як і їхні батьки.
– А хіба у тебе сумніви є?
– У мене є прямий доказ зворотного. От слухай. У мене 5 клас ти знаєш, яка збірна була, кого там лише не знайти! От там був хлопчик з бідної родини, яку, скажемо так, не дуже поважали. Батько його у в’язниці встиг побувати кілька разів, тому хлопець його толком і не знав. Можливо, з мамою було б щось нормальне, працювала спочатку на заводі, а потім собі чоловіка найшла, який полюбляв випити й з ним почала заглядати до чарки. На роботі до неї перший час ставилися з розумінням, сина шкодували, але потім вона там і зовсім припинила з’являтися, от і звільнили її. Малий тоді лише у 6 класі був, а вже таке життя бачив, якому нікого не побажаєш. Проте він був одним з найкращих моїх учнів, завжди виконував домашні завдання, іншим допомагав, друзів у класі мав. Відмінником він не був, проте навчався добре.
Намагалась з ним у 9 класі поговорити, щоб він трішки більше навчався, то він відповів мені, що часу не має, підробляє, листівки роздає, аби вони з мамою мали за що їсти.
– То він ще маленьким тоді був! А як виріс, то точно пішов по стопах матері й батька!
– Ех, ні! Він вступив у коледж, тоді в університет. Вчився на юриста, почав працювати, а потім і свій кабінет відкрив. А 3 роки тому ти за нього голосували на виборах до мера міста! І він таки ним став! Син з3ка та п’яниці!
Подругу наскільки здивувала моя розповідь, що вона і слів не могла підібрати.