Моя дружина раніше була дуже турботливою матір’ю. Вона ночами не спала, коли донька хворіла, жодного концерту в школі й на танцях не пропускала, дуже старалася кожні вихідні кудись водити дитину – від Макдональдса до зоопарку і щорічних Ялинок і вистав. Але відтоді, як нашій Даші виповнилося тринадцять, дружина стала віддалятися. Вона тепер більше часу приділяє своєму старому батькові. Він залишився один, часто нудьгує і користується добротою душевною своєї доньки, бо та вважає, що батько потребує її більше, ніж ми з донькою. Раз у нього маленька пенсія, ми тепер зобов’язані половину свого заробітку віддавати йому на ліки та всякі інші потреби. А нічого, що тесть один, а нас троє? Якийсь нерозумний розподіл коштів виходить.
Як кажуть, усе найкраще має бути дітям – нашій доньці, як я гадаю, важливіше відкласти на поїздку з танцювальним ансамблем, заплатити за її курси, та й з’їсти тої самої малини краще дівчинці, ніж сімдесятип’ятирічному дідусеві. Коли дружині про це кажу, вона все в багнети сприймає, нагадує, що про своїх батьків я теж дбаю. І це правда, але я їм, на жаль, ніяк фінансово не допомагаю, ще мама з пенсії внучці кишенькові видає.
Під час сварки сказав їй, що з моєї зарплати більше ні копійки на її батька не піде, і вона дуже образилася. Два дні як у батька ночує, мене і дочку ігнорує. Не розумію, коли і з якої причини в ній прокинулася така сильна любов до батька… Може, він їй наговорює на нас? Або ще як-небудь дурить голову, щоб виманювати гроші? Не сказати, що тесть особливо приємна людина, навпаки сувора і жорстка, Даша в гості зі скрипом до нього їздить. А дружина там сидить і повертатися додому не хоче.
Як її змусити переглянути пріоритети і пояснити, що батьки важливі, але майбутнє власних дітей важливіше. Її батько без делікатесів і надмірностей обійтися якось зможе, а доньці потрібно відкладати на університет.