Нещодавно я зустрілася зі своєю знайомою, вона працює волонтером у дитячому будинку, зараз у них дуже багато дітей сиріт через події в нашій країні. Це дуже важко розуміти, але я пишаюся своєю подругою, адже не знаю чи змогла б сама там працювати, чи волонтерити, адже це дуже важко морально.
Після історії яку вона мені розповіла, я була просто шокована, в дуже поганому розумінні. Кілька місяців тому до них у дитячий будинок прийшла пара заможних людей, які захотіли усиновити одного хлопчика, який залишився без батьків. На перший погляд, все було чудово, вихователі раділи за маленького Дмитрика, оскільки ті люди приходили до нього дуже часто, дарували подарунки, та наполягали на тому, аби документи на усиновлення робили швидше.
Моя подруга теж дуже раділа, бо подружилася з тим хлопчиком й хотіла, аби для нього знайшлася любляча сім’я. Але ось, через два місяці ця заможна пара приїхала в дитячий будинок, за руку з Дмитриком, привели його до входу та залишили там разом із речима. Ні слова не сказали, лише одній з виховательок дали в руки лист. Коли в будинку прочитали того листа, то були у розпачі. Пара пояснила свій вчинок тим, що спочатку вони нібито хотіли зробити добру справу, допомогти дитині, яка втратила дім і батьків. Але потім вони просто зрозуміли, що були до цього не готові й не могли справитися з вихованням Дмитрика. Дитина була в розпачі, бо хлопчик так хотів сім’ю, він же не винен у тому, що ті чоловіки з жінкою виявилися не готовими.
Коли я слухала цю історію, я плакала , але я сподіваюся, що маленький Дмитрик все ж знайде люблячих батьків і забуде все, що трапилося з ним до того. Адже добро завжди перемагає, хіба ж не так?