Я не пам’ятаю своїх батьків. Мами не cтaл0 одразу після пологів, а тато посумував за нею трохи, а потім зник з мого життя. Відтоді я його не бачила.
Перший час він надсилав мені якісь подарунки, а згодом і це перестав робити.
Маму з татом мені замінили бабуся та дідусь. До мене часто приходила бабуся по маминій лінії. Тому нарікати було ні на що. Я мала все. Добре, що вони не віддали мене в дитячий будинок.
Але нічого вічного немає. Коли я народила свою першу донечку, протягом двох років після цього не стало всіх моїх бабусь та дідуся. Я важко переживала втрату найрідніших людей.
Ми ж залишилися жити в будинку, який мені дістався мені від баби з дідом.
Недавно я народила другу дитину – сина. Увесь свій час я проводжу вдома. Чоловік працює на роботі.
А одного дня в мої двері постукали. Я відчинила та побачила перед собою якусь жінку. Думала, можливо, помилилися адресою. Але ні! Вона назвала себе моєю мачухою.
У дім я її не впустила, але запропонувала випити чаю за столиком на подвір’ї. Виявилося, вони з моїм татом були співмешканцями більше, ніж двадцять років. А п’ять років тому батька не стало. Та жінка навіть нічого мені не повідомила.
Вона приїхала сюди, щоб розділити спадок. Вона взнала, що баби з дідом вже немає, а в неї від мого тата двоє дітей.
Ви тільки уявіть. Ця жінка прийшла з претензіями, нібито я повинна продати будинок, а гроші розділити між нею, мною та моїми зведеними сестрами.
Моєму обуренню не було меж. Вона ще почала погрожувати мені судом. Нахаба. Довелося прогнати її.
Ввечері розповіла про все чоловікові. Такою розлюченою я вже давно не була.
Добре, що чоловік заспокоїв мене. Він у мене розумний та стриманий. По-перше, минуло багато років, а по-друге, тато не власник будинку. Баба з дідом віддали мені його за договором дарування.
Наступного дня та жінка знову з’явилася на порозі нашого дому. Довелося викликати поліцію. Надіюсь, більше не побачу її на порозі свого дому.