Життя

Коли моєму синові Арсену було близько восьми років, наша сім’я була ще не міцно згуртованою.

Усе своє дитинство я провела в маленькому селі, де я мріяла стати медсестрою, навчаючись у місцевому коледжі.

Невістка, Ліна, була незадоволена всім, що робила Надія: вона збільшувала гучність телевізора, погано

Ми з  Олександром були разом більше десяти років. Здавалося, все йшло добре –  донька Орися поступово

Лілія, моя подруга дитинства майже рік  тому поїхала шукати кращої долі за кордон.  А  сьогодні під час

Це був останній день робочого тижня, і все, чого я хотіла-  мирного сну. Але мій спокій порушив настирливий

Але чоловік не відступав. Він намагався переконати мене, використовуючи ті самі слова, що він мій батько

Мене звати Марина й мені 23 роки. Так склалися  обставини, що мене з 12 років виховувала тітка.

Мій сусід Іван прожив з дружиною 10 років. У них було двоє донечок. Подружжя мало комфортне життя, але 

Моя доля змінилася, коли у віці 17 років я трагічно втратив обох батьків в автокатастрофі. Моїм законним

Так сталося, що моя невістка Оксана та син Михайло живуть у нашій з дружиною квартирі. Молода пара прийняла

Олена почала працювати в невеликій компанії після закінчення університету. Вона працювала дуже багато

Анна та  Павло, щасливі батьки десятирічної Єви, з нетерпінням чекали народження їхньої другої дитини.

Марина стояла в церкві, її очі наповнювалися сльозами, коли вона дивилася, як її дочка Іра йде до вівтаря.

– Сергію, тобі канапки робити з авокадо чи огірками? – спитала Тетяна, заглядаючи в спальню.

– Ілоно, пробач, але мені вже пора… – Вона телефонувала? Їдь, я розумію. Звикла…

– Ти мізинця мого не вартуєш, – сказала Дарина та метушилася по хаті. Вона збирала свої речі. –

– Ніби нічого такого не робив, а втомився за день, – сказав Павло, сівши у крісло, –

Робочий день вже давно закінчився, а Зеновій Ігорович так і сидів у своєму кабінеті. Думки про сина не

– О, кого я бачу! – з посмішкою мовив Дмитро, зустрівши свою колишню. Вона аж здригнувся.

– Нам треба з тобою поговорити – промовила Марина, пильно заглядаючи в очі чоловіка – Я не знаю

– Я тобі цього не пробачу! Навіть не надійся! – чувся крик у слід дівчини. Прокинулась пара уже

– Мій Петро вже і візок купив, і пеленальний столик. Ми до народження дитини нічого не купляли, –

– Ну перестань плакати. Твоє від тебе не втече. А якщо і втече – значить не твоє було, –

– Петре, а це чий конверт, – поцікавилась Ганна у свого нареченого. – Який? –