Життя

– Любий, а ти не запізнишся? – сказала Інна до свого чоловіка, котрий сидів у телефоні.

– Наталю, подумай добре. Може нам і не варто р03лyчaтucя, – просив благальним голосом Володимир, –

– Донечко, вас чекати в неділю? – поцікавилася я в доньки. – Ну звісно, –

Потрібного автобуса так і не було. Марія, вже втративши будь-які надії, відійшла від зупинки та вирішила

Кілька років тому мій товариш Сергій одружився. Мушу сказати, він довго тримався, адже Сергію вже тридцять три.

– Чому ви вирішили p03лyчuтucя? – запитала свекруха таким тоном, ніби мала на це право.

Антон прокинувся у напрочуд хорошому настрої. Чи то погода за вікном цьому сприяла, чи вихідний день

– О здрастуйте, милі жіночки? Про що пліткуємо? Суньтеся, я новини послухаю. По телевізору точно

– Добрий день. – Добрий день. Це Богдана? – Богдана це моя мама. А мене звати Софія.

– Забрали мого Остапа, повели, – голосила Дячиха на всю вулицю. Сусіди збіглись на її галас

У моєї мами є подруга, звати її Ліза. Недавно вона таке утнула, що я досі здивована. Тітка Ліза здала

Софія та Петро сиділи на кухні. Чоловік показував дружині фото з кооперативу. Погляд Софії впав на молоду

– Відстань від мене! – крикнула Юля на Марію, яка заливалася слізьми. – Він тебе розлюбив.

Була п’ятниця. Сьогодні в Олени видався нелегкий день. На неї чекало кілька угод, розмова з керівництвом.

– Замовмо фіолетові шпалери, – сказав чоловік Ірині. – Ти не розумієш, що вони зовсім

– Віро, зачекай. Дівчина обернулася на голос. Вона знала, що Іван знову чекає її біля будинку. –

– Бабуся приїхала! – молодша онука вилетіла з кімнати та одразу кинулася на руки до баби.

До моєї ситуації з розумінням поставляться ті жінки, які одночасно працюють, займаються вихованням дітей

Ми з Лізою познайомилися зовсім випадково. Це була дивовижна зустріч. Таке можна зустріти лише в фільмах.

Невеличкий, але затишний будиночок бабці Насті ледь виднівся поміж розлогих груш та яблунь.

– Василю, чого це твоя жінка до обіду спить? Хіба ж так годиться? Я он стільки справ встигла зробити. –

Якось в поїзді мені попалась дуже цікава співрозмовниця. – Знаєш, у мене така добра невістка. Людяна та щира!

Віра Василівна жила у своєму старенькому будинку. У неї було троє дітей. Кожен з них виріс та створив

Ще до весілля нашої доньки ми придбали їй квартиру. Дещо дали ми з чоловіком, дещо наша донька заробила сама.

У нас з невісткою не склалися приязні стосунки. Вона прямо в очі заявила, нібито я не маю права пхатися