Того дня я вирішила залишитися вдома та зайнятися хатніми справами. Чоловіка з донькою відправила до бабусі.
Зненацька почула дзвінок у двері. Відчинила, на порозі стояла жінка. З валізами та дівчинкою років так десяти.
– Можна ми зайдемо? Ми з далекої дороги, ледь добралися сюди, з Малої Данилівки приїхали. Адресу твою знайшла в маминому старому альбомі. Мене Ярина звати, а це моя донька. Пам’ятаєш?
Тоді та жінка без дозволу зайшла у квартиру. Пішла у спальну, в дитячу, на кухню. Я запропонувала їй чаю.
– Думаю, ти й сама чула, як наше село потерпає. Мами моєї давно немає. Жити нам ніде, ти єдина надія. Цього тижня якраз згадала про тебе. Наші мами колись найкращими подругами були. Може приймеш нас до себе на певний час пожити?
– Хто вам взагалі сказав, що я приймаю до себе квартирантів? – мовила я здивовано.
– Ніхто. Але ж ти не можеш кинути нас у біді. Ми повинні триматися разом.
– Разом? Це ж ваша мама підставила мою на роботі! Сама накрила гроші, а винною виставила мою маму. Чи не так? То які вони подруги були?
– Та коли це було. Знайшла що згадати! Ну й кумедна! Батьків наших вже давно немає, то для чого це згадувати?
– А це нічого, що справжні друзі не підставляють одне одного, а допомагають? Та й взагалі, здається, ми не переходили на “ти”. І квартирантів я не приймаю! Є он волонтерські організації, в гуртожитках місця чимало.
– Ти умови там бачила? А винаймати квартиру нам немає за що.
– А як тоді ви в мене жити хотіли? Щоб я вас годувала та платила комунальні? Ще раз говорю – я не приймаю нікого. У мене самої дві кімнати.
– Ти така ж невдячна, як твоя мама. А ще вперта та черства! Добре, що моя мама твою підставила тоді. А дочка, бачу, така ж. Матір мала рацію.
– Вийдіть з мого помешкання!
Жінка ще довго не могла вгамуватися. На виході зустріла мого чоловіка. Але Дмитро швидко пройшов повз.
– Мамо, а хто це був? – запитала моя донька.
– Квартирою помилилися, доню. Все гаразд.
Згодом я все розповіла чоловікові. Я ще довго не могла прийти до тями. Ну нехай, приїхала, біда. Нікому не побажаю опинитися в такому становищі. Але ж невже це привід так нахабно себе поводити? Одразу на “ти”, ще й перед фактом мене ставлять, ніби я чимось перед ними зобов’язана.
Можливо, для когось я здалася бездушною в цій ситуації, ну але хіба себе так поводять? Це моя квартира, і я вирішуватиму, кого брати до себе, а кого ні.