Я запізнювався на роботу, а автобус як на зло затримувався. На мосту ще чекали затори, а мені зовсім не посміхалося запізнення, бо в офісі за це штрафували.
Робити було нічого, підняв руку, став ловити машину. Таким чином зупинив таксі, за кермом якого сидів чоловік у роках. Я і сам у роках, тому з радістю сів і навіть якось заздалегідь визначився, що залишу йому чайові, якщо він встигне вчасно підкинути до роботи.
Дорогою ми трохи поговорили про прогноз погоди – обіцяли дощ, – і далі про роботу мою. Аж раптом я відчув, що в машині стало дуже душно. Краватка тиснула на шию, серце чомусь забилося швидше. А незабаром кольнуло серце.
Я сказав водієві, що це не так уже й важливо, іноді вистачає і нічого, але він поставився до цього серйозно і з’їхав із маршруту, прямуючи до найближчої лікарні. Я спочатку не розумів, чому, але виявилося, що вже був синій, і язик як ватний став, нічого говорити не міг.
Чоловік доставив мене в лікарню і передав лікарям. У мене по-справжньому “прихопило серце”, і це не було дурницями. Якби не допомога тієї доброї людини, я б і до роботи не доїхав. Він буквально врятував мені життя і зник, не залишивши жодних контактів.
Я не оплатив поїздку і чайових, звісно, не залишив, хоча зараз мені хотілося б зробити набагато більше. Знати б ще, як його знайти…