Я сама пізно почала зустрічатися з хлопцями. У мене була консервативна сім’я, мама мені багато чого не дозволяла, а батько так взагалі стежив, щоб я особливо ніде з хлопчиками не спілкувалася. Мені здавалося це цілком очевидним і нормальним. Спочатку школа, потім вступ, потім університет, а там уже й про заміжжя можна подумати. До того ж, до мене особливо хлопчики ніколи не чіплялися, не цікавилися, бо я не була такою вже привабливою зовні. Мені просто пощастило зустріти чудового чоловіка на роботі у свої двадцять шість і тоді вже вийти заміж.
Появі доньки я була дуже рада. Хотіла, щоб вона вважала мене своєю подружкою, щоб у нас були хороші довірчі стосунки. Так, у принципі, і було. Як мої батьки, ми з чоловіком не намагалися обмежити її спілкування, але я з підліткового віку говорила їй, що не поспішає. Скільки нехороших історій є про ранню вагітність. Навіщо воно їй у її шістнадцять?
Але Ліна все одно завела собі хлопця після того, як їй виповнилося сімнадцять. На носі вступ, про навчання думати потрібно, а вона то на побаченні, то ще десь. Мене це злило, але дорікати доньці стосунками я не наважувалася. Просто вважала про себе, що занадто рано вона почала. І нервувала, звісно, сильно, що доведеться їй рано заміж вискочити.
Заочно я вже недолюблювала її хлопця. Чула, що він старший, і ще більше захвилювалася, дізнавшись, що йому двадцять чотири вже. Така велика різниця у віці мене хвилювала. Я вважала, що в них інтереси не сходяться, що Ліна ще маленька занадто, а її хлопець надто дорослий і на думці в нього тільки одне. Але як же красиво він за нею доглядав!
Він дарував їй величезні букети троянд, привозив їжу з ресторанів, вранці всю нашу сім’ю круасанами іноді пригощав. На щастя, його присутність ніяк не вплинула на вступ дочки, і та стала першокурсницею. Її хлопець продовжував її підвозити і забирати, а влітку після першого курсу просив у мене дозволу відвезти доньку на море за його рахунок.
Вони розписалися вже на другому курсі Ліни, і тепер живуть сімейним життям, але без дітей. Нікуди не поспішають, що добре. Обидва працюють, подорожують і є бажаними гостями за нашим із чоловіком столом. Тож даремно я хвилювалася. Усе дуже індивідуально. Хтось раніше зустрічатися починає, хтось пізніше, хтось і заміж рано виходить, але життя від цього гіршим не стає. Навпаки, у дітей усе так добре, що я натішитися не можу!