У сусідів серце кроїлось від одного погляду на зігнутого діда Павла. Невже не має у нього нікого, щоб приїхав та й допоміг? Сам то чоловік часто говорить, що у столиці донька живе, але хто ж йому повірить, коли ні разу ніхто не бачив, щоб до нього хтось приїжджав? Навіть старожитці села говорять, що завжди сам був. Може ці байки про доньку він розповідає, аби самотньо не почуватися, проте про це не знає ніхто окрім діда. Павло ж знає, що у своїй нещадній самотності винен лише він.
Сидячи на ґанку, доки сусіди поспішають на роботу, а їхні діти та онуки галасують на подвір’ях, чоловік раптово опинився у своїх спогадах. Першим йому згадалась дружина, перша красуня у місті, всі друзі говорили йому, що за таку триматися треба, адже один неправильний крок і вона піде. Довго він за нею бігав і пам’ятає своє безмежне щастя, коли вона нарешті відповіла йому взаємністю. А потім вони одружилися, вагітність його Віри й народження доньки… Досі пам’ятає той день, як він, зі сльозами на очах, збирає все необхідне та мчить до пологового будинку… Викликав таксі і їхав, аж раптом серце його зупинилось від погляду на іншу… Це була красива дівчина у короткій спідниці на високих підборах. Він зупинив таксі, заплатив і вискочив з нього. Пам’ятає, що таксист намагався йому нагадати, що вони їхали у пологовий, та Павлу вже було не до цього.
До дружини він з’явився лише наступного дня, ні про доньку, ні про самопочуття двох жінок він не питав, передав речі й попрощався, мов йому потрібно терміново їхати. В очі заглянути їй сил не знайшов.Після цього вони з дружиною стали чужими людьми.
Та сама дівчина, у яку він тоді миттєво закохався, просто користувалась ним. Він був для неї гаманцем, якого можна було змушувати щоденно працювати без відпочинку, аби задовольнити всі її бажання. Коли він намагався поговорити з нею про дітей, то вона з нього сміялась і котрий раз йому нагадувала про підлий вчинок з дружиною. Час пробіг швидко і коли на горизонті з’явився більш заможній чоловік, то дівчина відразу втекла у нього. На той момент Павлу вже було 45 років, він допрацював до пенсії у місті, а тоді продав квартиру й переїхав хазяйнувати у село, більше жодна жінка була йому не люба. Лише з провиною пригадував колишню першу жінку, але зв’язатися з нею совість не дозволяла.