Цей тиждень в мене видався напрочуд важким, тож у п’ятницю я вирішив зайти до свого улюбленого кафе, щоб випити чашку кави. Мушу признатися, вже роками купляю свій улюблений напій саме там. Відвідувачів було чимало. Переді мною в черзі стояв старенький дідусь, років так 75. Одягнений він був у старий поношений піджак та штани. Вигляд у нього був не найкращий. Насправді було неозброєним оком помітно, що дідусь ледь зводить кінці з кінцями та живе на пенсію, якої зовсім не вистачає на життя. Того дня на вулиці була сильна спека.
Коли дійшла черга дідуся, він попросив в офіціантки стакан води, адже йти додому йому залишалося двадцять хвилин, а сил вже не було. Я слухав все, що говорив старенький, та чекав на відповідь молодої дівчини-офіціантки, а сам вже готовий був придбати дідусеві не лише воду. Втім, дівчина мило посміхнулася відвідувачу та за хвилину повернулася зі склянкою води й тарілкою, на якій була свіжоспечена булочка. При цьому мило промовивши, що це за рахунок закладу.
Позаду мене стояла молода дівчина, яка ще від початку привернула мою увагу. На вигляд їй було років двадцять два. Нецензурна лексика молодиці одразу викликала в мене негативне враження. А потім я почув, як вона обурюється тому, що таким, як цей дідусь, нема чого висуватися з хати. І взагалі, з якого дива заклад повинен пригощати таких людей? Нехай його діти та онуки дбають про старого. Нічого по кафе ходити та вештатися по місту.
На увесь цей галас вибіг молодий хлопець-адміністратор, який попросив вибачення у галасливої дівчини, сказавши, що зараз все владнає. А сам тим часом взяв старенького попід руку та вивів з кафе.
Мене його вчинок неабияк обурив, тож я вирішив будь-що встановити справедливість. Миттю підійшов до офіціантки та попросив, щоб до мене вийшов директор закладу. Я був настільки розлючений вчинком адміністратора, що не міг себе стримати. Через десять хвилин приїхав власник кафе. Він виявився вихованим чоловіком, уважно вислухав мене, а потім запитав в офіціантів та відвідувачів, чи справді це трапилося. До того ж хтось сказав, що цей дідусь не перший раз заходить у заклад. А ще його єдиний син зараз на передовій…
Невдовзі той самий адміністратор стояв перед нами та просив вибачення у дідуся. Втім, директор вже нічого не хотів чути. Молоду дівчину, котра так невиховано повелась стосовно старенького, він попросив більше ніколи не з’являтися в кафе, а офіціантам наказав не обслуговувати таких клієнтів, як вона. Вибачення адміністратору не допомогли – його було одразу звільнено. А в старенького директор попросив пробачення, дав йому чималу суму грошей, попросивши передати сину, та сказав, що в їхньому закладі дідусеві завжди раді.