Антон радо поспішав додому після робочого дня. Дружина повідомила йому радісну звістку – він скоро стане батьком. Євгенія приготувала святкову вечерю. Радості чоловіка не було меж. Вони довгих сім років намагалися завагітніти. Антон з радості зайшов у ювелірний магазин та придбав дружині колечко й великий букет квітів.
Він прибіг до дружини, але Євгенії раптово стало погано, тож вона навіть не повечерявши, пішла лягати. Антон хотів викликати швидку, але дружина сказала, що це мине. Він увесь час був біля неї. Вагітність Євгенії була не з легких. Однак час минув швидко.
Настав день пологів. Чоловік нервово ходив коридором, очікуючи, коли до нього вийдуть та повідомлять радісну звістку. Нарешті сказали, що на світ появилася його донечка. Пологи були важкі, стан дитини задовільний, втім є одна проблема – у дівчинки проблеми з ніжками, але це можна виправити за допомогою операції. Щоправда, зробити її можна лише за кордоном.
– Ваша дружина написала відмову від дитини, – мовила медсестра.
Антон не міг у це повірити. Євгенія ні з ким не хотіла розмовляти, вона непорушно лежала, обернувшись до стіни. Антон хотів переконати дружину не робити цього, адже ця крихітна дівчинка ні в чому не винна. Потім в палату прийшли батьки Євгенії, вони стали наполягати, щоб Антон також написав відмову від дитини. Мовляв, будуть в них ще здорові дітки.
Чоловік пішов з пологового будинку. Вдома спакував Євгенії всі речі та виставив їх за двері. Пішов у магазини, придбав колиску, візочок, продавці допомогли підібрати необхідний одяг немовляті. Антон забрав донечку з пологового будинку, оформив декретну відпустку. Сам працював вночі з дому. Перший час було важко одному справлятися з дитиною. Чоловік шукав усі ймовірні способи, щоб врятувати донечку.
У лютому його життя, як і життя всіх українців, обернулося з ніг на голову. Але він не міг чекати, отож за порадами місцевих лікарів знайшов клініку, в якій мали б безплатно допомогти стати маленькій Іринці на ноги. Так він з дочкою виїхав за кордон на лікування. Їхньою лікаркою виявилося справді висококваліфікована та чуйна жінка. Так ще й українка. Багато років тому Дана виїхала в Польщу на стажування, там і залишилася працювати. Жінка врятувала життя не одній дитині. Їй було боляче дивитися, як потерпають діти через останні події на її рідній Батьківщині. Вона пообіцяла Антону, що його донька буде такою, як і всі, та обов’язково бігатиме.
Відтоді Антон і Дана стали бачитися майже щодня. Чоловік розумів, що відчуває до цієї жінки щось значно більше, аніж вдячність. Він не хотів розлучатися з нею, хоча Дана була старшою за нього на вісім років. Жінка також всім серцем прикипіла до дівчинки та Антона. Так вони почали жити разом.
Маленька Іринка таки стала на ноги. А ще тепер у дівчинки є повноцінна, любляча сім’я.