Я вже багато років живу один. Батьків моїх не стало давно. Після навчання в мене була можливість залишитися в місті, але я передумав. Мені до вподоби моє село: свіже повітря, навкруги красиво, тут я ніби оживаю. Хай і робити потрібно з ранку до ночі, але й до цього можна звикнути. Я виріс у селі, змалечку допомагав батькам по господарству, тож робота мені не страшна. Я працюю комбайнером. Робота важка, але жити за щось треба ж.
Одне мене турбує – мені вже понад тридцять років, а в мене досі немає обраниці. Зі скількома не знайомився – все даремно. Ще недавно я зустрічався з Дариною. Дівчина сама з міста за десять кілометрів від мене. І що думаєте? Вона одразу сказала, що в селі жити не збирається. У неї зовсім інші плани на життя.
Одного вечора я почув, як мій собака безперестанку гавкає. Вийшов поглянути, що ж трапилося. Ще здалеку помітив неподалік від нашої хвіртки свою стареньку сусідку – бабу Катерину. Вона саме поверталася з магазину, як, не помітивши каменя, перечепилася та впала. Я швидко кинувся до неї та допоміг підвестися.
У знак подяки бабуся запросила мене на чай. Коли я ішов додому, вона ще раз подякувала за допомогу, а потім тихо мовила:
– Сину, все в тебе буде добре. От побачиш. І дітей матимеш, і дружину.
Я нічого на це не сказав. Подумав, що сусідка, як завжди, щось собі вигадує.
Минув тиждень. Бабі Катерині раптово стало зле і її положили в лікарню. Мені довелося поглянути за її господарством, допоки з міста не приїде її онучка. Так я щодня ходив, годував птицю, собаку та кішку.
Якось я почув, що хвіртка відчинилася. Глянув та побачив онучку баби Катерини. А поруч з нею стояли два хлопчики.
Через два дні бабусю привезли. Онука все одно ще допомагала бабці по хаті. Якось вона запросила мене на чай, я погодився. Так ми й почали спілкуватися.
Як я дізнався згодом, Софія розлучена та сама виховує двох дітей. 23 лютого вона зібрала сумки та хотіла повертатися додому, адже бабусі Катерині стало значно краще. І, якби не події наступного дня, онучка може б і поїхала. Однак заради безпеки дітей Софія залишилася жити біля бабусі. За цей час між нами зав’язалися стосунки, ми стали щодня бачитись. У нас чимало спільного, тож я прийняв важливе для себе рішення – запропонував їй переїхати в мій дім, на що та погодилась.
А баба таки щось знала…