Чесно сказати, я не дуже в захваті від чоловіка своєї дочки. Від початку не припав він мені до душі. Щось мене в ньому насторожує і все. Такий вже той Андрій хороший, що аж нудить від нього. Не можу одного зрозуміти – як це моя дочка цього не бачить. Я вирішила сказати Василині свою думку, а вона ж пригрозила, що не спілкуватиметься зі мною. Відтоді я до них не пхалась, нехай живуть, як їм заманеться.
Так вони прожили три роки. За цей час у мене появився прекрасний онук Назарко. До Василини я нечасто ходжу в гості, тільки тоді, коли немає зятя. Дочка ніколи не жалілася мені на своє сімейне життя, але останнім часом я помітила, що вона чимось занепокоєна. На питання, що з нею, відповідала, що все гаразд. Василина стала до всього байдужою, перестала радіти життю. Ну зовсім на себе не схожа.
Я й не знала що думати. Допоки не зустріла на вулиці свою давню подругу – вона живе напроти моєї Василини. Катерина Іванівна і сказала мені, що в моєї дочки та зятя не все гаразд. Вони сваряться інколи так, що всі сусіди чують, навіть декілька разів викликали на них поліцію. Мені стало дуже шкода Василини.
Тож я вирішила простежити за зятем та вивести його на чисту воду. Ще перед дев’ятою годиною приїхала під будинок, де живуть мої діти. Дочекалася, поки Андрій вийде з під’їзду, та попрямувала за ним. По дорозі зять зустрів якусь жінку, вони обнялися та пішли далі, тримаючись за руки. Я їх одразу сфотографувала. Добре, що дочка подарувала мені на день народження модний телефон. Вони трохи пройшли, а далі зайшли в якийсь будинок. Я попрямувала за ними, дочекалася поки вони зайдуть, щоб дізнатися номер квартири. Це була 50 квартира на п’ятому поверсі. Я одразу спустилася донизу.
На лавці біля того будинку саме сиділи жінки. Настільки я зрозуміла, це були сусідки.
Вирішила підійти до них та поцікавитися, чи вони знають жительку з 50 квартири.
– Знаю, – почала одна із жінок. Там живе Ліза. Приїхали сюди з-під Києва ще п’ять місяців тому. Орендують квартиру з чоловіком. Свій дім вони втратили…повністю згорів.
Сусідка ще довго розхвалювала ту жінку. Яка вона ввічлива та вихована, всім допомагає, посміхається. Я не стала далі це все слухати, подякувала та пішла геть. Першим же ділом попрямувала до дочки та розповіла їй про походеньки Андрія.
Моя донька відповіла, що вона здогадувалася про зраду, просто намагалася переконати себе, ніби в них щаслива сім’я.
Коли зять ліг спати, Василина, не гаючи часу, тихенько зібрала всі речі, забрала з дому всі їхні заощадження та сина, а потім викликала таксі. Так ми й дізналися всю правду про мого благовірного зятя. А гроші дочка взяла як компенсацію за зраду, витратить їх на сина.
Навіщо їй такий чоловік? Вона однозначно варта кращого.