Після першого побачення з Богданом я зрозуміла, що це саме той чоловік, якого б я хотіла біля себе бачити. Поруч з ним я відчувала себе, як за стіною, він турбувався про мене, з ним було про що говорити й головне, що він поважав та враховував мою думку. Все це було важливим для мене, адже багато років з раннього дитинства я спостерігала за своєю мамою, яка все тягнула на собі, адже так і не змогла пробачити батькові зраду.
Коли мені було 5 років, мама дізналась, що у нього є інша жінка, він обіцяв, що це востаннє, клявся, що кохає її, але пробачити вона його не змогла, тому він викреслив нас зі свого життя, як помилку. Тато не допомагав нам, навіть не виплачував якісь гроші, які законом зобов’язав його сплатити суд. Через це мама була змушена працювати на двох роботах, а маленькій мені не вистачало їхньої любові та уваги. З часом і зрозуміла, що зроблю все, аби обрати правильного чоловіка і ніколи не допускати маминих помилок.
З Богданом ми зустрічалися лише рік, але чудово розуміли, що скоро ми станемо сім’єю, тому він зробив мені пропозицію. Після офіційного оформлення стосунків ми почали разом жити.
Народження дітей ми відкладали, оскільки хотіли швидше купити та облаштувати власне житло, а для цього було потрібно добре двом попрацювати. Але одного дня доля таки все вирішила за нас і я дізналася про вагітність. Я боялась повідомлювати про це чоловікові, адже думала, що його це розізлить, проте він був дуже щасливий цій звістці й майже всю вагітність проносив мене на руках.
Останні місяці моєї вагітності припали на березень та квітень. Всі ми знаємо, що залишатися вагітним в Україні було небезпечно, тому чоловік відправив мене у Польщу. Недавно я повернулась додому з нашим маленьким сином. Я вирішила чоловікові не говорити про повернення, а зробити сюрприз. Я довго наважувалась на рішення повернутися, читала різних експертів і всі вони говорили, що зараз у місті безпечно.
Коли я увійшла до квартири, то остовпіла, на порозі стояли незнайомі жіночі босоніжки, навколо було розкинуто чимало жіночих речей, які не належали мені. Пройшовши далі я почула сміх свого чоловіка та незнайомки. Вони сиділи у нашій спальні та пили вино… Я повернулась в коридор, мов нічого не бачила і спокійно покликала Богдана. Він був вражений, побачивши мене, хотів почати виправдовуватися, але я його випередила, вручила дитину і сказала, що мені терміново потрібно у туалет. Доки я була у туалеті, то ледь стримувала істеричний крик, а потім, коли повернулась до квартири, то чужої жінки та її речей уже не було.
Я удала, що нічого не помітила й ми з чоловіком поводилися, як закохані, які зустрілися після довгої розлуки. Потім у душі я пролила чимало сліз, намагаючись заспокоїти себе тим, що та дівчина для нього лише іграшка, а я – єдина.
Зараз ми продовжуємо жити так, ніби нічого не сталось, я не говорю про те, що бачила і готова побачити чоловікові не одну зраду, аби лише нашого сина не спіткала така ж доля, як і мене. Звісно, ви можете мене не зрозуміти, проте не переконаєте, що це неправильно. У дитини повинен бути батько.