Це був звичайний суботній ранок, я їхала з рідного міста у село до мами, бо ставало все моторошніше та небезпечніше. Схоже, й той день багато хто так подумав і вирішили відправитися у села до рідних, тому в автобусі було лише одне вільне місце.
На наступній зупинці в автобус зайшла жінка з двома підлітками й відразу ж почала промову про те, що платити вона не буде, адже сам мер міста вручав її нагороду за те, що вона матір-героїня. Водій не хотів сперечатися й, мовчки, кивнув.
Побачивши, що є лише одне вільне місце, біля молодої дівчини, яка дрімала, жінка направилась до неї.
– Гей, час прокидатися – промовила нахаба, будячи дівчину – Я матір восьми дітей і я хочу тут сісти зі своєю донькою!
– А я щойно виїхала з окупованого міста, де не мала змоги й очі зімкнути кілька тижнів. Чи можливо ще розкажемо історії один одному? Поруч є вільне місце – сідайте, а своє, за яке я заплатила – віддавати комусь не планую – промовила дівчина й обернулась назад до вікна. Автобус поглинула тиша, навіть, нахабна матір не знала, що відповісти й стояла, як вкопана.
Ніхто не став на захист матері, хоча й було помітно, що поглядом вона шукає допомогу по салону.
Я вважаю, що дівчинка має рацію, вона заплатила за місце і має право на ньому сидіти, а не поступатися якимось підліткам… Що ви думаєте про цю ситуацію?