У “щасливому” шлюбі я прожила сім років. Ми з чоловіком почали зустрічатися ще зі школи. Після шести років романтичних побачень він наважився зробити мені пропозицію. Закінчивши університет, ми одружилися.
Жити стали біля батьків Тараса. У мене вдома ще залишилася молодша сестра, тому я вимушена була покинути рідний дім. Влаштувалася на роботу вихователькою. Чоловік працював будівельником. Певний час був за кордоном. Жили ми в достатку. Навіть придбали власне житло. Перший рік сімейного життя був чудовим. Чоловік щомісяця дарував мені подарунки, ми часто їздили на відпочинок. Мало не щовечора влаштовували романтичні вечері.
Але це тривало недовго. Після появи дитини все помінялося. Тарас став часто затримуватися на роботі, не відповідав на мої дзвінки, декілька разів не ночував вдома. Я заспокоювала себе, що таке буває в багатьох сім’ях, варто просто перечекати цю кризу. Дитина, я в декреті, грошей стало значно менше, а витрат більше. Я набрала зайві кілограми, тож не відчувала себе вже такою привабливою, як раніше. Але я все одно надіялася, що наші стосунки стануть кращими. Врешті-решт наважилася на ще одну дитину. Тільки материнство приносило мені задоволення.
Гроші додому Тарас перестав приносити. Навколо всі й говорили про його походеньки. Він часто приходив додому в нетверезому стані. І тоді я вийшла на роботу, залишивши дітей на бабусю.
Якось я повернулася додому швидше і побачила в нашій спальні чужу жінку. Ще й одягнену в одну білизну. Я навіть не знала що й сказати. Потім з ванни вийшов Тарас. Він не помітив мене. Коханка швидко накинула на себе речі та втекла, а чоловіку було байдуже. Він спокійно одягнувся та пішов на кухню курити. Я довго плакала та не могла зрозуміти, що це все відбувається зі мною. Тарас не промовив жодного слова.
Час минав, а подібні ситуації стали частими в нашому сімейному житті. Чула, що чоловіки можуть зраджувати, але щоб це було настільки нахабно. Як він сміє приводити в наш дім іншу жінку? Я відчувала себе емоційно розбитою. Моє життя стало нестерпним. Я постійно думала, як мені втекти від усього, куди податись, як взагалі жити далі. На моїх плечах двоє маленьких дітей.
Тоді я наважилася на важливий крок. Написала своїй подрузі, яка через події в Україні ще в березні поїхала з дітьми до своєї мами в Чехію, а квартира її залишилася пустою. Вона погодилася здавати мені її в оренду, при тому, що платити я мала тільки за комунальні послуги. Вже того дня я зібрала наші з дітьми речі, замовила таксі та подалася в інше місто. Через два тижні життя там я віддала дітей у садок, а сама знайшла роботу. Нам цілком вистачає коштів на оплату комунальних та прожиття.
Колишній і досі не проявляє жодного бажання брати участь у вихованні дітей. Недавно на роботі я зустріла чоловіка, котрий одразу запав мені в душу. І йому байдуже, що в мене двоє дітей. Давно я не відчувала себе настільки щасливою. Мабуть, заради цього й вартувало наважитися покинути все та почати нове життя. Головне, не боятися змін.