Останнім часом, щоб виїхати поїздом з Києва потрібно було купувати квиток за два тижні. Квиток перед днем Незалежності до мами я вирішила взяти за тиждень. Всі говорили про небезпеку, я спочатку махала рукою, а потім й сама хвилюватися почала. На жаль, залишалися квитки лише на верхні полиці, вибору сильного не було, тому взяла саме його.
Коли я сідала у своє купе, то знизу уже сиділо двоє дівчат, по їх розмовах було зрозуміло, що це подруги. Я розстелила собі верхню полицю й попросила дівчат присісти поруч з ними, бо на поїзд я бігла відразу після роботи й була дуже голодна.
Дівчата насупилися й сказали, що вони втомилися й будуть зараз відпочивати, а я буду їм заважати.
Мене залишили без вибору, тому я залізла на верхнє ліжко. Через годину живіт уже почав боліти, дівчата продовжували гомоніти й не збиралися спати, тому я знову звернулась до них з проханням поїсти, але вони лише фиркнули: «Потрібно було думати, яке місце купуєте! Де купили – там і їжте!»
Я зробила, як вони сказали, дістала хліб, почала різати помідори й відкрила рибну консерву.
І тут, в один момент, поїзд різко загальмував, і вся моя їжа полетіла донизу. Частина рибної консерви опинилась прямо на голові в одної з дівчат.
В цей момент я відчула і сором, і провину, і ледь стримувала сміх, адже життя їх таки покарало за те, що не допомагають іншим людям.
Зверху навпроти лежав дорослий чоловік, який так голосно сміявся, що я і сама не стала стримуватися. Позбирала залишки їжі та викинула під несхвальні вигуки дівчат, що я не знаю, як їсти. Проте я ж не винна, що мене змусили це пробити в таких умовах..
Як ви вважаєте, чи лежить на дівчатах також провина за те, що сталось, чи це таки лише моя неакуратність?