На своїй дружині я одружений вже 10 років. Виховуємо ми прекрасну доньку. Але декілька останніх місяців ми вже давно не живемо як подружжя. Ми навіть перестали сваритись, між нами наче стіна, ще й відчуття, що ми просто стали один до одного байдужі. Ми швидше живемо як «співмешканці».
Але я вже декілька місяців як спілкуюсь із жінкою, яка мені дуже симпатична. Вона знала, що я одружений, що у нас є донька, але це була жінка, якій було байдуже на це, її нічого не зупиняло. Згодом ви вирішили, що досить нам бавитись у просто коханців, тож вирішили жити разом.
Я не став довго затягувати із тим, щоб про це повідомити дружині. Сказав їй, що маю іншу жінку, але це ніяк не вплине на нашу доньку, адже я завжди буду їй допомагати та приділяти достатньо часу.
Вона спокійно вислухала мене, встала і пішла збирати мої речі. Але я пояснив, що це зайве, і мені не потрібно брати із собою багато речей.
–Ти кажеш, що будеш турбуватись про доньку, будеш приділяти їй достатньо часу. Тож її речі я теж спакую, нехай живе із тобою і твоєю новою жінкою. Я теж хочу пожити для себе, хочу влаштувати нормально своє особисте життя, знайти чоловіка, а у статусі« жінка із багажем» це буде тяжко зробити. Коли вже влаштуємось, тоді й вирішимо, як з донькою далі бути.
Я промовчав, бо був шокований такою позицією дружини. Тоді вона не дала мені сказати слова і промовила: «Ти гадаєш, що я сліпа і нічого не помічала стільки часу? Тепер я хочу зайнятись своїм особистим життям, буду відпочивати й будувати романтичні плани!».
Я розгубився, бо я не думаю, що моя нова дружина буде рада тому, що донька буде жити із нами, ще й від іншої жінки. Але я бачу, що мені сперечатись із моєю колишньою теж немає сенсу.