З Марком я познайомилась в університеті. Прийшов він до нас аж на третьому курсі, сам був з Польщі, студент по обміну. Мене назначили його наставницею, оскільки я досконала володіла польською. Час мого наставництва минув, Марк призвичаївся до університету, але ми продовжили дружити. Уже в той час він мені подобався, але зізнаватися я боялась, думала, що це невзаємно.
Перед від’їздом він зізнався мені у коханні й у нас почалися стосунки на відстані. А після закінчення університету він приїхав, щоб ми одружилися і поїхали жити до нього.
єМоя сестра та брат сприйняли цю новину негативно, вони вважали, що я мала залишитися вдома і допомагати їм, проте я послухала своє серце.
Перші тижні у чужій країні давалися мені важко. Пощастило, що поруч був чоловік та його родина, які мене підтримували й не давали опустити руки. Потім я завагітніла і чоловік був на сьомому небі від щастя. Бачачи його таким я з легкістю дозволила самостійно обрати ім’я синові. Його родина теж нас всіляко підтримувала, а от мої батьки залишалися осторонь. Коли я зателефонувала їх запросити на хрестини, то вони сказали, що не хочуть витрачати на це час. Після такого мені й самій не дуже кортіло їхати додому.
Зараз наш син ходить у дитячий садок, я знайшла роботу за спеціальністю й ми з чоловіком змогли купити квартиру, звісно, не без допомоги і його батьків. Квартиру ми купили невеличку, двокімнатну, проте затишну й для нас трьох її цілком вистачає.
24 лютого ми прокинулися, як завжди, проте серце було не на місці, через мить побачила смс мами про початок повномасштабного вторгнення, хоч мої батьки та брат живуть на Заході, але я все одно почала переживати за них й вмовляла поки переїхати до нас у безпечне місце. Вони відразу погодилися, їхати мала мама і мій брат, йому 17 років. Марк розумів, що відбувається, тому навіть попросив батьків, щоб ті їх прийняли у себе, адже у них великий будинок, а нам п’ятьом буде тісно у двох кімнатах.
Перші дні все було добре, мама допомагала мені з онуком, гралась з ним, ми допомагали їм обжитися. Всі були на нервах, проте я ще ніколи не відчувала такого зв’язку зі своєю родиною.
Час йшов, а моя мама та брат продовжували сидіти на моїй та Марковій шиї й мало того, що вони не прагнули щось заробити самі і їм було так зручно, то вони ще й почали сваритися з його батьками. То їм місця мало, то вони хочуть, щоб моєму братові дали покататися на машині, то ще щось. Мовчу вже про те, що моя мама навіть їсти не готувала та не допомагала прибирати у чужому будинку у якому жила. Батькам чоловіка це набридло і вони попросили забрати їх до себе, що ми з чоловіком і зробили. Але ця подія так розлютила маму, що вона накричала на мене, яка я невдячна дочка і що більше ніколи не хоче бачити мене у своєму домі. Після цього вони з братом повернулися в Україну і на мої дзвінки не відповідають.
Я все ще за них хвилююсь, але ж вони мають розуміти, що таке рішення батьки чоловіка прийняли не просто так, а саме через їхню поведінку.
А що ви думаєте про цю ситуацію?