Мій син ніколи не поступається місцем в громадському транспорті. Мені дивна така його поведінка, адже навіть я завжди даю місце старшим, вагітним або мамам з малими дітьми. І вважаю це правильним. Зате Артем так не вважає.
Над ним хтось всю дорогу може стояти, а він і оком не моргне. Мені соромно, адже це я його виховувала.
От для прикладу вчорашня ситуація заставила мене червоніти за сина.
Ми сиділи в автобусі, як зайшла стара жіночка. Вона стала прямо перед нами. А потім мовила на весь автобус:
– Їй-богу, наших людей нічого не міняє. А особливо молодь. Одні готові життя за нас віддати, а інші навіть місцем не поступляться у транспорті!
І тут всі, як один, почали перешіптуватися та показувати на нас пальцем. Мовляв, вона ж має рацію. Мені в той момент стало надзвичайно ніяково. Я старалася виховувати Артема ввічливим та достойним чоловіком, а щось пішло не так.
Я спитала сина, чи не соромно йому перед людьми.
– Не соромно, – відповів він спокійно.
І тут Артем почав розповідати мені, чому так вчиняє. Як виявилося, в нього було вже два подібні випадки, коли він поступався місцем.
Перший випадок трапився пізньою осінню, коли він дав місце молодій дівчині з животом. Артем думав, що та вагітна, а виявилося, що в неї просто надмірна вага. Дівчина влаштувала скандал на весь автобус. Яких тільки слів він не наслухався тоді у свою сторону…
Другий випадок трапився, коли син дав місце чоловіку, котрий зайшов в автобус на милицях і ще й безплатно проїхався. Через десять хвилин той же самий чоловік вже з товаришами стояв поблизу “Чарочки” без милиць.
Відтоді Артем більше не поступається місцем. І йому абсолютно байдуже, що про нього думають інші.
Не знаю навіть, що й сказати. Мені все одно було б соромно. Стараюся переконати сина в хибності таких думок, але він стоїть на своєму. Хіба ж можна після двох випадків судити про всіх однаково? А як ви думаєте, хто має рацію?