Сама я з дитячого будинку, тому про свою сім’ю я мріяла з дитинства, от і перше кохання видавалось мені надто серйозним. А після першого кохання я зустріла Івана. У ньому я не сміла сумніватися, він був суворим, впертим та справжнім чоловіком-скелею. От лише ми були молодими й дурними, тому вже через пів року стосунків я завагітніла.
Ні я, ні він аб0рту не хотіли та й між нами тоді ще жевріла любов, тому доки я
залишалась жити у гуртожитку й аж на 6 місяці ми повідомили його батькам. Чому так пізно? Все просто, боялися, що вони змусять нас зробити аб0орт.
У 18 років я почала жити з чоловіком, донькою та свекрами у двокімнатній квартирі.
Життя зі свекрами здавалось нестерпним, вони не опускали можливості нагадати мені, що я прийшла до них ні з чим, зіпсувала життя їхньому сину і так далі.
Схоже, скоро ми їм набридли й через два роки вони внесли першу суму оплати за квартиру. Записана вона була звісно на чоловіка, проте після виходу з декрету я працювала на неї не менше, аніж він, адже ми майже однаково заробляли.
Час пролетів з шаленою швидкістю, ми з чоловіком жили разом, проте кохання між нами не було, навіть друзями назвати нас було важко.
І от настає зловісне 24 лютого….
Окрім того, що робиться у рідній країні й спроб усвідомити це, у рідному домі почалось теж протистояння. Чоловік привів додому свою коханку, з якою вони вже були рік разом, пояснив він це тим, що хвилюється за неї.
10 річній доньці він це не став пояснювати, а всі мої спроби сказати, що це татова подруга – обірвалися тим, що він цілував та «лапав» її при малечі.
А наступного дня все стало ще гірше… Чоловік зібрав наші речі й виставив нас з дому… і це все в такий страшний час…
Пощастило, що у мене була хороша подруга до неї я і напросилась жити на перший час, доки щось не знайду, а вона відразу ж поговорила про це зі своїм сусідом літнього віку, він раніше шукав собі когось для підселення.
З Микитою Ігоровичем ми відразу знайшли спільну мову, він став мені, як рідний тато, а донечці, як дідусь, адже її рідні за ці пів року так і не озивалися.
Я надіюсь, що у їх голові таки щось зміниться, адже це їх рідна онука, або хоча б чоловік одумається. Миритися я з ним не хочу, проте хочу, щоб донька продовжувала спілкуватися з татом, звісно, після того, як він усвідомить, що натворив…