Мені чотирнадцять років, і мої батьки р0злyчuлucя. Я досі досить болісно переживаю цей момент. Я обох люблю однаково сильно, тому спочатку навіть не знала, з ким мені залишитися жити. Я все ще надіялася на їхнє примирення. Мені часто снилося, як ми утрьох гуляємо парком та радісно сміємося, а тато, як завжди, називає нас своїми дівчатками та міцно тримає мене за руку.
Так було завжди. Ми часто гуляли разом, їздили відпочивати, весело розмовляли за вечерею. А потім між батьками трапилося щось незрозуміле. В один момент вони почали сваритися на рівному місці. Я часто плакала, адже хотіла, щоб у нашій сім’ї все було, як раніше. У їхніх чварах я звинувачувала себе. Принаймні, мені здавалося, що причина в мені.
Перший час самі батьки не могли дійти згоди, з ким я маю жити. Мама говорила, що в такий важкий час вона не в змозі дати зі мною раду, їй важко тягнути все на своїх плечах, а тато пояснював, що у квартирі, в якій він живе, окрім нього та батьків, ще живуть родичі з Харкова. Вони ж не можуть їх вигнати на вулицю, адже ті опинилися в жахливому становищі без даху над головою.
Я слухала, як вони розмовляли по телефону, і в мене було одне бажання – втекти з дому та ніколи не повертатися туди. Але мама наказала мені зібрати свої речі та їхати до бабусі. На час її відрядження. Мені не хотілося жити з бабою. Вона була настільки строгою, що здавалося, я їй точно не потрібна.
А два тижні тому я повернулася жити до мами. Я дуже раділа цьому. Допоки ненароком не почула розмову матері по телефону:
– Мені й так нелегко жити. Ледве зводжу кінці з кінцями, а тут ще вона на шиї сидить. Доки це триватиме?
Мене в той момент стиснуло в грудях. Мама зрозуміла, що я все чула, тож завершила розмову, а потім ніби підійшла до мене глянути, чим я займаюся.
Я зателефонувала татові та все розповіла. Попросила певний час пожити в нього. А він відмовив і лише сказав, що мама насправді мене любить, просто їй зараз важко, потрібно перечекати та бути слухняною. Вона хоче, щоб я виросла сильною та самостійною дівчиною. Після цього я зрозуміла, що насправді нікому з них непотрібна. Я так мрію вирости та жити самостійним життям, ні від кого не залежати. А поки не знаю, як мені далі бути…і куди взагалі піти.