Мене звуть Валентина Петрівна, мені п’ятдесят сім років. І я живу в селі. П’ять місяців тому моя сусідка Софія Степанівна здала свій будинок в оренду молодій сім’ї з Маріуполя. Там і так вже більше, ніж шість років ніхто не жив. Софія Степанівна жила зі своєю донькою в місті. Хата їхня в хорошому стані, велике подвір’я, поблизу річка та ліс. Сім’я небідна, вони готові були платити за оренду. А після місяця життя там молоді вирішили придбати той будинок.
Нові сусіди одразу припали мені до душі. Веселі та привітні. Завжди віталися першими, запитували, як моє здоров’я. Ми з перших днів почали з ними спілкуватися. Історія їхньої любові дуже цікава. Виявилося, Поліна мала виходити заміж за іншого чоловіка, а Денис викрав дівчину прямо з-під вінця. У Поліни вже була назначена дата весілля та придбане плаття. Але вона зустріла Дениса. Пара одразу закохалася одне в одного. Тоді в останній момент Поліна скасувала весілля.
Так дівчина з хлопцем і заручилися. До того вони жили на орендованій квартирі та збирали кошти на власний куточок. А потім все пішло шкереберть. Вони змушені були переїхати в інше місто. Через волонтерів знайшли в нашому селі хату, а проживши там декілька тижнів, вирішили її придбати. Деякі гроші мали з собою, а решту Денис вирішив повернути згодом.
Він влаштувався на роботу водієм фури. Тож, ясна річ, його часто не бувало вдома. Та найцікавіше те, що тільки він переступав поріг хати, його Поліна скликала цілу компанію. Скучно їй було: без дітей, роботи не мала, господарства теж.
Вони гучно вмикали музику, смажили шашлики, вигукували. Всю ніч не давали сусідам спокійно спати. Скільки нахабства потрібно набратися, щоб поводити себе так у непростий для всіх час?
Вони жили зі мною через огорожу, тож я чула все. Вже й вікна наніч зачиняла, але куди там. Ми почали робити Поліні зауваження, але цього вистачало на день-два, опісля повторювалося те саме. Поліція раз приїхала, і на цьому все. Тоді я вирішила про все розповісти Денису, але він не вірив моїм словам. Мовляв, його дружина на таке не здатна.
Якось він повернувся додому швидше та застав вдома компанію, яка гучно веселилась. Чоловік неабияк розгнівався. Як так, він працює, а дружина веселиться. Денис зайшов на подвір’я та почав викидувати речі дружини з хати, вся компанія розбіглася хто куди.
Наступного дня Денис та Поліна удвох збирали одяг. Помирилися.
Я думала, нарешті буде тиша. Але якби там. Тільки Денис за двері, Поліна далі розважається. Сусіди вже й не знали, що робити.
Тоді ми підійшли до неї та мовили:
– Дорогенька, ми раді, що ти вмієш так добре розважатися. Але якщо це не припиниться, ми знімемо все на відео та надішлемо твоєму чоловіку… Хай побачить, як його дружина чекає.
– До чого тут розваги? Ми любимо одне одного. Це все ваші заздрощі.
– Ні, ми просто хочемо спокійно спати вночі. І мали б сором, в країні таке твориться, а вам весело. Ти ж тут не сама. Навколо люди живуть. Тому тільки спробуй, побачиш що буде…
– Він вам не повірить, – відпалила Поліна.
Не знаю, що вплинуло на них. Але Денис знайшов роботу в місті неподалік від села, і тепер щодня приїжджає додому ночувати. Можливо, хоч так їхня сім’я не розпадеться. Як думаєте?