У мене є старша донька, яка кілька років тому одружилась й порадувала мене внуками, та син, який лише кілька років тому закінчив школу. Якщо старшою я можу хвалитися родичам, то коли мова заходить про меншого, то лише сороміцькі опускати очі…
Він вивчився всі 11 класів, проте погано склав іспити та пішов навчатися у коледж поблизу. Я надіялась, що там він візьметься за розум, адже від навчання залежала його робота та майбутнє, проте його вигнали… Як не прохала директора, та вона стала на своєму, що мій син все одно не виправиться й не має сенсу чекати неможливого.
Далі він рік сидів дома та грав у комп’ютерні ігри. Я намагалась змусити його хоч підробіток найти, але він мене не слухав. А потім його забрали до армії. Скажу чесно, що для мене це було справжнє свято, я почала щиро надіятися, що там його виховають і він повернеться справжнім чоловіком. Син намагався вмовити мене, щоб я відкупила його, але я про це навіть чути не хотіла.
Проте після армії все стало ще гірше… Син повернувся, знайшов собі погану компанію й почав цілими ночами пропадати на вулиці, а додому повертатися зранку ледь волочачи ноги… Для того, щоб мати за що гульнути він, навіть, влаштувався на роботу в автосервіс, навчався швидко, тому незабаром почав фарбувати машини й гроші непогані заробляв, проте ні копійки з них я не бачила. Він все десь пр0пивав зі своїми друзями. Я намагалась з ним поговорити. До його виховання вже й сестра та зять долучилися, але він нікого чути не хотів, далі вів такий спосіб життя. А потім його звільнили – хіба комусь потрібен співробітник, який може не вийти на роботу, або прийти так, що ледь на ногах стоятиме?
Я надіялась, що тут він схаменеться, але ні… Син продовжував пити й тепер робив це у борг, доки йому його просто перестали давати. Брав він борги у всіх маленьких крамницях поблизу так, що мені у них потім соромно було заходити, адже місто маленьке, всі знали, що я його мама.
Після 24 лютого син трохи отямився, навіть кілька тижнів ходив тверезим, допомагав біженцям і я вже встигла зрадіти, проте, чим більше наше місто було у безпеці, тим більше син повертався до того ж способу життя.
Він знову почав пити, що я його могла днями не бачити та, як на зло, кілька днів тому у мене почало сильно прихоплювати серце.
Одного дня до мене зовсім приїхала швидка, бо я не могла з ліжка встати.
Дочка за кордон виїхала, я її турбувати не хотіла, тому попросила сина ліки купувати, доки давала йому готівку, то все добре було, все приносив, нічого не забував, от йому і довіряти почала. Одного дня готівка закінчилась і я дала йому рецепт та картку з паролем, щоб гроші зняв на ліки й продукти додому. От лише у мене там було більше грошей, я довгий час відкладала, щоб у разі чого мати.
Незабаром сусідка мені принесла ліки, сказав, що син просив передати, проте у пакеті картки я не знайшла. Слухавки він не брав, тому довелось дзвонити доньці, я швидко зрозуміла, що відбувається, проте заблокувати картку ми не встигли, син зняв усі накопичені мною кошти й пропав на кілька днів….
Навіть не знаю тепер на що я житиму, добре, що донька є, може допомогти, але як після цього з сином говорити… Невже він зможе після того, як обікрав стареньку матір, глянути її у вічі?