До 5 років я жила з татом і це найщасливіший період мого дитинства. Коли його не стало, мамі стало все одно на мене і вона почала влаштовувати особисте життя. У 8 років у мене з’явився вітчим, який намагався керувати кожним моїм та маминим кроком, життя повністю змінилось.
Ми жили по графіку, який складав вітчим, обов’язки також розподіляв він і часто виходило так, що сам він нічим не займався, адже «втомлювався на роботі». Мама змушувала мене виконувати кожну його забаганку, адже хвилювалась, що він буде злитися і будуть сварки.
У підлітковому віці мене почало дратувати, що я повертаюсь зі школи та мушу готувати їсти, прибирати, мити батькову машину і ще щось, що вони для мене вигадають, а сама «закохана пара» могла в цей час просто дивитися телевізора, тому нерідко між нами виникали сварки. Після яких я отримувала по обличчю і лекцію про те, яка я невдячна, адже вони мені так багато дають.
Окрім даху над головою та продуктів, які я відробляла потім прибиранням та домогосподарством, – вони нічого мені не давали. Коли я хотіла піти на якісь курси, до репетитора, чи у спортзал, то вони сміялися з мене і говорили, що спочатку потрібно навчитися свої гроші заробляти, а тоді їх витрачати. Одяг мені купували вкрай рідко, а канцелярію до школи дарували на свята. Щойно мені купували якийсь одяг, чи техніку, то мені пригадували це ще кілька тижнів…
У 17 років, після закінчення школи, мама сказала, що мені пора шукати власне житло, щоб я не йшла навчатися, а відразу шукала роботу, бо більше з ними жити я не зможу.
Ми самі з маленького міста й найти там роботу важко, адже всі хороші місця зайняті, а працювати цілими днями я не хотіла, адже ще мала надію, що батьки передумають, коли побачать, що я сама змогла вступити в університет. Проте мама все більше і більше наполягала, тому останні три місяці навчання замість того, щоб готуватися до іспитів, я працювала офіціанткою – з 10 ранку до 12 ночі, заробляла небагато, чайових майже не було, тому до літа заробила суму, що мені вистачало лише на оренду на два місяці, а за що їсти – невідомо. Іспити я здала погано, бо пропустила багато важливого, тому й в університет на державне не вступила, а контракт мені не було кому оплачувати.
Влітку я пішла з роботи й почала шукати більш оплачувану, тому що матір та вітчим кожного дня запитували, коли я нарешті поїду, вони виганяли мене з квартири…
Я пробувала працювати у магазині побутової хімії, проте після кількох днів роботи у ньому – я отруїлась. Коли хотіла повернутися до роботи, то вони сказали, що знайшли іншу дівчинку, а мені нічого не оплатили. Час біг – я пробувала влаштовуватися на різні вакансії, проте ніде не могла нормально заробити на самотнє життя.
В середині літа був мій день народження, у гості приїхала тітка. До цього я нікому нічого не розповідала, але коли вона наодинці запитала, що зі мною, то я не витримала й почала плакати та скаржитися її. У той же день вона допомогла мені зібрати речі й забрала до себе додому. Батьківське бажання я виконала – переїхала від них, тому вже легше стало.
Тітка допомогла мені знайти хорошу роботу у своєму місті, я працювала у книжковому магазині, могла одночасно навчатися і коли я наступного року склала іспити, то змогла сама вступити на державне місце. Тітка мені у всьому допомагала, не залишала наодинці за поганими думками, коли батьки знову нагадували про себе й говорили, яка я погана та невдячна.
Час йшов, я здобула освіту й влаштувалась на хорошу роботу. Тепер віддячую тітці за те, що не покинула мене у важкий час, забезпечую її, вожу на дорогі відпочинки.
Коли почалась віuna, то ми двоє переїхали на захід й почали орендувати собі непогану квартиру й тут мої батьки згадали про мене. Почали дзвонити й вимагати, що я також мушу їх забезпечувати й орендувати квартиру. Я навіть говорити з нею не хочу. Я була дитиною, коли вона вирішила мене викинути, як непотрібне цуценя, а коли я стала її потрібна, точніше, мої гроші, – то я різко стала її єдиною донечкою…
Що ви думаєте про таких горе-батьків?