Вагони були напівпустими, мало хто прямував до Одеси 25 лютого, навпаки, всі намагалися втекти… В Олі не було вибору. Як не вмовляла маму, та твердо стала на своєму, що не покине рідного дому, от тепер і їде, щоб спробувати її переконати. Сівши у Києві на поїзд, жінка здивовано обвела поглядом стару клітчасту сумку. В один момент її навіть здалось, що та ворухнулась, але тоді ж подумала, що то вітер з кватирки…
Олі не давала спокою сумку, що стояла на передньому сидінні, сусідів зверху не було і вона подумала, що її власник, можливо, відправився у сусідній вагон до родини, чи друзів, проте так залишити свої речі? Її здавалось, що ця людина надто вірить в інших людей, а може там і нічого дорогого не було?
Годину дівчина гортала новини й плакала, а потім сон почав над нею брати гору. Крізь сон вона почула дивні писки й плач дитини. Думала, що її то сниться, проте, коли відкрила очі, то зрозуміла, що звук йде з тої самої клітчастої сумки. Кілька митей її знадобилось на усвідомлення того, що це правда, а тоді вона підбігла й почала відкривати сумку.
У ній лежала дитина на кількох ковдрах, збоку лежали памперси, іграшки та дитяча їжа. Оля дуже злякалась й побігла відразу до провідниці. А та не могла повірити у те, що говорить дівчина, думала, що це якийсь дурний жарт. Проте, прийшовши у вагон, вона остовпіла, як сама Оля кілька хвилин тому.
Разом вони вияснили, що малюк плаче, бо памперс повний та й голодний. Разом його змінили й почали годувати малюка. Доки все це робили, то провідниця згадала, у кого бачила цю сумку. Молода дівчина сюди сідала, а її чоловік у сусідній вагон. До нього вони з дитиною відразу й побігли.
– Де ваша дружина, чоловіче?
– Яка ще дружина? – запитував сонний Максим, не розуміючи чого у нього це запитують провідниця та незнайомка з дитиною.
Довго він не міг зрозуміти, чому йому говорять про якусь дружину і запитують, чи це його дитина.
– Ой, та ця дівчинка у мене попросила її піднести до вагона, я підніс, залишив на ліжку. Коли я йшов, то вона сиділа на сусідньому, а що далі сталось, то й не знаю…. – відповів чоловік, коли вже отямився від сну.
Наступні кілька годин Максим та Оля разом провели поруч з дитиною, стерегли її, як власну, а після, разом з провідницею, відправилися у поліцію. Проте така страшна ситуація у кураїні, що ті не обіцяли швидко знайти горе-маму, поки немовля відправилися у Дім Малютки, а Максимові та Олі дозволили час від часу навідуватися. Наступні кілька днів вони провели разом, то у неї вдома, то у нього, то біля малюка.
Через кілька тижнів знайшлась вісімнадцятирічна мама, яка не знала, що робити з дитиною, яку народила і щоб не везти її додому, адже батьки нічого не знають, залишила у поїзді. Звісно, від дитини вона відмовилась, хоча Оля була переконана, що її мали позбавити батьківських прав, а не дозволяти відмовлятися від дитини!
За ці кілька тижнів під тривогами, ударами й біганиною до малознайомого немовляти – створилась нова сім’я. Розписалися вони швидко і дитину їм допомогли всиновити, адже час такий, що відтягування може лише зашкодити.
Уже у травні молода сім’я разом з Оленою мамою їхали тим же потягом, проте уже на Західну Україну. Там Максим завів їх у свою квартиру, допоміг облаштуватися і повернувся в Одесу, щоб обороняти улюблене місто, яке породило йому його долю і допомогло знайти донечку – Мирославу!
Якщо він змін знайти собі МИРославу у поїзді, то допоможе її знайти й цілій країні…
Поки сім’я живе у такому режимі, проте, надіюсь, що скоро вони зможуть проводити один з одним кожен день, як тоді, коли вони знайшли свою донечку…