Ми з чоловіком довго планували спільну поїздку до його батьків у село, адже живуть вони далеко, тому ми у них давненько не були. До поїздки підготувалися ретельно, купили гостинці, я приготувала смаколиків і з самого ранку у суботу ми вже складали рюкзаки, готуючись відправитися у міні подорож. Проте нас перебив дзвінок. Ми навіть здивовано переглянулися, адже не планували гостей, тим паче у таку рань. З дверей на чоловіка, в обійми, звалився його старий шкільний друг.
Антон почав радісно нам розповідати, що адресу дали батьки чоловіка і він вирішив, що вихідні – найкращий час, аби провідати старого товариша. Ще кілька хвилин ми стояли й не знали, що робити, адже поїздка була запланована, а тут гість – не виженемо ж ми його… Кінець-кінцем чоловік зателефонував батькам й повідомив, що приїдемо наступного разу.
Майже весь день ми провели за столом. Антон, друг чоловіка, розповідав різні історії, а я лише встигала викладати смаколики, які наготувала для поїздки у село. Час пролетів швидко і вже ввечері ми пішли прогулятися містом. Антон відразу зазначив, що приїхав з ночівлею, але на один день, я не стала сперечатися, адже це друг чоловіка, та й одна ніч для мене нічого не змінила б.
Проте наступного дня Антон раптово пригадав, що він обіцяв доньці навідатися в університет, щоб дізнатися умови вступу, адже цього року вона випускниця. Мене це трохи здивувало, адже все зараз є в інтернеті, але сперечатися я не стала. У понеділок він повідомив, що йому треба ще в один університет, а у середу у нього ще якісь невідкладні справи… Загалом, протягнув він у нас так цілий тиждень, але я твердо вирішила, що цих вихідних ми таки потрапимо до батьків чоловіка. Антон намагався нас відмовити, а коли зрозумів, що нічого не вийде, то сів з нами у машину і відправився додому. Проте біля рідного двору виходити не захотів, попросив його до магазину підвезти.
Вже свекри розповіли нам, що Антон тиждень тому сильно посварився з дружиною. Причина у низ завжди одна – він багато пиячить й витрачає гроші на таких же друзів. То розповідала його Меланка, що забрав всі гроші й відправився у місто, а нашу адресу він давно знав, ще колись допомагав туди посилки нам надсилати з закрутками.
Ми були вражені, адже товариш розповідав нам, що у нього зараз великі проблеми з грошима, все жінка збирає на навчання доньці, то мав лише на проїзд туди й назад. Весь цей час жив нашим коштом, навіть додому якогось дешевого печива до чаю не купив….
Шкода, що таким людям після такого повертається язик називати себе «друзями»…