В університетські роки я ходила на побачення з багатьма хлопцями, проте ніхто з них і поруч не стояв біля Олега. Мабуть, моя закоханість одягнула на мене рожеві окуляри і я зовсім не бачила його недоліків, про які говорили всі навколо…
Проте потім ми одружилися і стосунки у нас були прекрасні. Навіть після народження нашої донечки Олесі, ми чудово жили й підтримували один одного.
У декреті я не могла сидіти, склавши руки, тому створила магазин, де продавала одяг, а чоловік працював менеджером у хорошій фірмі, тому справи у нас йшли добре.
Коли я завагітніла вдруге, то чоловік мене переконав, що варто народжувати, адже я дуже боялась, що після такої швидкої появи другої дитини не зможу достатньо приділити часу першій. Олег обіцяв мені золоті гори, аби лише я народжувала, мов все зробить, зі всім допомагатиме. Я розуміла, що, окрім нього можу розраховувати лише на власну маму, яка могла допомагати нам лише у вихідні, адже ще працювала.
Після народження другої дитини, Олег залишився таким же, нарешті мені почали відкриватися очі. Я побачила, що він може лише красиво говорити й зовсім не хоче робити того всього, що пообіцяв. Він поводився, як дитина, коли я просила його прибрати за собою, або погуляти з донечкою на вулиці. Олег і на роботі не сильно старався, працював, аби працювати, мій інтернет-магазин був зовсім маленьким, тому доходу приносив мало.
Пощастило, що через рік мама вийшла на пенсію і я змогла віддати старшу донечку у дитячий садок, а сина залишати з мамою, доки сама ходила на роботу. Мої будні дні перетворилися у марафони на спроби встигнути все і зробити це якісно, а чоловік мій продовжував жити у мильній бульбашці та говорити про те, що він робить все можливе, а шукати більш оплачувану фізичну роботу він не буде, адже це перечить його принципам. Коли я говорила, що, якщо не хоче роботи шукати, то нехай хоча б допомагає мені по дому, але він відмовлявся, адже це «не чоловіча справа». З допомоги від нього я могла дочекатися лише на одне – він піде гуляти з дітьми.
Коли донька потоваришувала з однолітками на вулиці, то інколи тато почав виходити гуляти з нею, адже міг просто поруч сидіти в телефоні.
Одного дня мамі стало погано і вона подзвонила мені з проханням швидше повернутися додому, бо їй прийдеться викликати швидку. Я не могла піти в той день з роботи, бо була дуже важлива зустріч, тому попросила чоловіка подивитися за сином, доки бабці не стане краще.
Моя мама повністю підготувала онука до прогулянки з татом у парку і доки приїхала швидка, то й зять прийшов по сина та візочка. Мамі зробили укол, бо був дуже високий тиск і рекомендували поспати кілька годин.
Прокинулась вона лише від мого дзвінка, я говорила, що повертаюсь з роботи, хотіла запитати, як вона себе почуває, і як там мій Олег з сином, проте мама з жахом виявила, що їх ще не має вдома. Через 10 хвилин вони повернулися і син відразу заснув, сказав, що нічого не хоче. Олег швидко поїхав у справах, а я, повернувшись з роботи, мала прийнятися готувати вечерю, та вирішила перед цим провідати сина. З жахом я виявила, що він дихає дуже рідко і тихо, почала його будити, та він не прокидався, був холодним тав безжиттєвим. На щастя, розтираючи його, я таки домоглась, щоб син відкрив очі й через 5 хвилин додому вже прийшла швидка допомога, яку викликала мама.
Лікар чимало часу втратив, щоб привести сина у більш-менш здоровий вигляд і тоді повернувся до мене та промовив: «Краще б ви й не народжували! І чого таким, як ви, Бог дарує таке щастя?». Потім він сказав нам, що у сина сильна перевтома та сонячний удар, що у його віці майже неможливо, хіба з такими «безвідповідальними мамами».
Я спочатку не могла зрозуміти, як прогулянка у візочку могла перевтомити сина, проте з’явився чоловік і був вражений тим, що відбувається: «А що ж такого у тому, що він погуляв більше пішки, адже він чоловік має терпіти, а він то плакав, то на руки просився, то ще щось… Нічого, це перший раз, далі звикне, а то мати його геть розпестила!»
Лікар літнього віку просто онімів, а тоді сказав, що від таких батьків, як ми з чоловіком, потрібно забирати дітей, бо вони лише страждатимуть все життя.
Наступного дня сину стало краще, проте тепер моє життя змінилось, я більше не могла довіряти чоловікові, я з ним розлучилась, тому що для мене він був справжнім тягарем, а не опорою та підтримкою.
Але ж найгірше, що колишній чоловік досі не розуміє, що він зробив не так, вважає, що то мені щось пороблено….