Пише цю розповідь уже заміжня й забезпечена жінка, поруч з якою сильний чоловік, її опора. А у молоді роки я була ще тим неотесаним дівчиськом, яке сильно закохалось у свого однокласника.
З початкових класів ми з Артемом були найкращими друзями, а після 7 класу почали зустрічатися, батьки ніколи не заперечували, мов шкільна дружба, пообнімаємось, нічого більшого не буде, проте їх настигло розчарування, коли у випускному класі я повідомила їм про вагітність.
Ми з Артемом довго боялися зізнатися батькам, намагалися це приховувати, але живіт уже починав виднітися, тому одного дня я таки зізналися.
Моя мама відразу зателефонувала мамі мого хлопця і все розповіла, а та її відповіла, що, можливо, це ще не її онук, мало від кого я могла завагітніти… Найгірше у цьому, що Артем ні слова не сказав, що впевнений, що це його дитина…
Коли я з ним про це поговорила, то він сказав, що нам дійсно потрібно здати ДНК тест. Мене наскільки це образило, що я відразу порвала з ним стосунки.
Після народження дитини моє життя перевернулось з ніг на голову. Я пізніше вивчилась, ніж однокласники, відразу шукала роботу, мама з татом допомагали мені, як могли.
Все стало ще гірше, коли на 1 вересня моєї донечки, Олі, батьки поїхали купувати її подарунок і загинули в автокатастрофі. Ми двоє довго відходили від цієї трагедії, але лише тоді я зрозуміла, як цінно, що вона у мене є, інакше я б не знаю, що зі мною було,
Через пару років я почала зустрічатися з Остапом, він почав працювати у нашій компанії, швидко знайшов спільну мову з донькою, не зважав, що говорять люди. Ми досить швидко одружилися й почали разом жити.
Про Артема я знала багато, він залишився жити у нашому селі, проте привіз сюди свою дружину. І скажу чесно, що мене тішить, як доля його покарала, адже вона керує ним, як маріонеткою, а він і свого слова не має права сказати. Недавно ця пройдисвітка і зовсім вигнала матір Артема з дому і сказали, щоб вона жила деінде, тоді вона й прийшла до мене.
З того моменту, як вона не підтримала мене минуло 30 років, та я її цього досі не забула, хоча й пробачила.
– Ти ж знаєш, що я завжди до тебе добре ставилась, то щось мене Артем переконав, що дівчинка не його, а зараз то я бачу, що це його копія! – почала свій довгий монолог жінка, а після цього взагалі поставила мене перед фактом, що тепер житиме з нами, адже вона бабуся Олі і я повинна її доглядати.
Ці дурні виправдання, жодного вибачення і вона думає, що я так просто запрошу її жити у свій дім? Та сама Оля її вижене, коли побачить горе-бабусю, яка від неї цуралась 20 років!
Я сказала її, щоб шукала собі житло в іншому місці, у нашому домі не раді таким гостям.