Недавно в племінника мого чоловіка був день народження. Хлопчику виповнилося п’ять років. Вони не робили гучного святкування, адже сказали, що їх син матиме грандіозне свято, коли в нашій країні все буде гаразд. Ми з чоловіком подарували хлопчику набір роботів, а батькам дали гроші. Зараз все дороге, тож я знаю, які це витрати, робити навіть невеличке свято.
Марко задув свічку на торті, а тоді з-за столу піднялася свекруха. Вона зі сльозами на очах почала вихвалювати онука, розповідати, який він їй дорогий, а потім дідусь завіз величезну машину, на якій можна було самому кататися. Всі почали радіти та плескати в долоні. А Марко одразу туди застрибнув.
Я з чоловіком перекинулися поглядами та навіть не знали, що відповісти. Я не хотіла вірити, що це такий щедрий подарунок від бабусі з дідусем. Мій чоловік теж стояв, як вкопаний. Адже тиждень тому в нашого сина також був день народження. І знаєте що? Свекруха витягла та дала йому шоколадку та 200 гривень. Нам сказала, що в неї зараз немає грошей на дорогий подарунок. Я, звісно, і на тому дякую, але для чого робити таку різницю між дітьми.
Мої батьки живуть за сімдесят кілометрів від нас, але приїхали, привезли сину великий мотоцикл, купу солодощів і ще й подарунок від прабабусі передали. А потім підійшла свекруха зі своїм подарунком, і я була ошелешена. Досі пригадую, як вона витягла ту шоколадку та гроші і сказала онуку, що бабуся більше не має грошей, тож подарунок невеликий. Нашому синові чотири роки, він ще не все розуміє. Але коли я побачила ту машину, ледь не вибухнула гнівом. Як так можна? Чим мій син гірший за інших дітей?
Добре, що чоловік заспокоїв мене та сказав, що нам краще поїхати додому. А то б не знаю що було. Замість їхньої фотосесії був би скандал. Думаю, він би надовго запам’ятався всім членам родини. Дорогою додому я просто не могла себе заспокоїти.
Через два дні свекруха подзвонила до нас, ніби нічого не трапилося. А мій чоловік не витримав та все їй сказав. Після цього вона приїхала та привезла ще 500 гривень, мовляв, отримала пенсію, хотіла додати онукові до дня народження гроші. Стала виправдовуватися, мовляв, забула. Я, звісно, подякувала, але свої висновки зробила. Хіба в грошах діло?