Найрозкішніший подарунок на наше весілля зробила теща. Представила вона його теж гідно, проте якби вона його не представила – всі буди вражені. Вона подарувала нам будинок свого батька, він знаходився у тихому районі міста, що швидше нагадувало село, неподалік був парк, озеро, маршрутки їздили не часто, проте це нас не лякало тоді.
Проте виявилось все не таким раєм, як здавалось спочатку. Тільки ми переїхали й почали розкладати наші речі, відразу ж з’явилась теща з тестем. Вони допомагали «нам» довести до ладу город. Ми з дружиною ще тоді жартували, що нас сюди поселили, як майбутніх робітників…
Теща наскільки захопилась розпорядженням території нашого дому, що почала буквально жити з нами, я на це реагував мовчки, проте дружина не стала замовчувати. Вони поговорили й теща все одно стояла на своєму – там повинен бути город, а на слова про те, що ми хотіли зробити там зону відпочинку та посадити фруктовий сад – вона не реагувала.
На щастя, перед тим, як подарувати дім батьки дружини дарчу, тому будинок уже був нашим. І одного дня я не витримав та почав суворо говорити з тещею, що ми краще знаємо, що потрібно нам у нашому домі.
– Що ти знаєш? Як жити на чужому добрі? Ну, звісно, на все готове прийшов, то тепер знавець великий! – відповіла теща, я не витримав і викинув всі її сапки та інші інструменти на дорогу за паркан.
Вона влаштувала справжню істерику, на заспокійливім слова дружини не реагувала.
Наступного дня повторилось теж саме, проте тепер дружина була на моєму боці, вона теж втомилась терпіти, що у її домі хтось господарює.
Коли це повторилось ще кілька разів, то ми не витримали й поставили новий паркан, де є ключі, тому теща тепер не може потрапити до нас просто так, а ми погодилися її пускати лише тоді, коли вона прийде гостювати, а не керувати.