Моя історія знайомства з Вікою нагадує якусь дешеву мелодраму. Я потрапив в автокатастрофу, а вона була медсестрою, першою, кого я побачив, коли прийшов в себе. Вона мені у всьому допомагала, лікувала, а інколи залишалась подовше, щоб просто поговорити. А через пів року ми одружилися.
Після одруження ми жили для себе, багато подорожували, пізнавали світ і самих себе. І от під час однієї подорожі, у поїзді, я познайомився з Русланою. Щось у ній так зачарувало мене, що я, як підліток, не міг ні їсти, ні спати. Перший тиждень я надіявся, що це зникне, та потім зрозумів, що по справжньому кохаю іншу. Посадив Віку за стіл і розповів її все, як є. Вона розплакалась, проте сказала, що це життя і таке могло статися з кожним. Того ж дня вона зібрала речі та пішла від мене.
Тільки ми розлучилися я відразу зателефонував Руслані й ми пішли на побачення, а через рік ми вже були одружені й чекали на поповнення. Тоді я й дізнався, що, на щастя, у Віки теж складається все добре, у неї є хлопець, який зробив її пропозицію.
З того дня минуло багато часу, майже 20 років, і ось наша донечка повідомила, що хоче нас познайомити зі своїм хлопцем. Знайомство з ним пройшло чудово, хлопець мені відразу сподобався, тим паче він був серйозно налаштований і запросив нас на наступний тиждень додому для знайомства з його батьками. Ми радо погодилися, адже молоді закохані збиралися одружуватися через пів року, а це все потрібно було б обговорити.
На порозі нас радо зустрів хлопець доньки й провів у вітальню. За столом сидів його батько, ми познайомилися і почали розмовляти. А тоді у вітальню з новою стравою зайшла мама Ігоря, моя колишня Віка… Вона спочатку теж остовпіла, а тоді розсміялась. На щастя, наше колишнє життя ніяк не завадило нам добре провести вечір і обговорити майбутнє весілля наших дітей.
У мене навіть була мить на одинці з Вікою, де вона на всі мої запитання відповіла, що ніколи на мене не ображалась і буде рада, якщо наші діти одружаться, аби вони щасливими були, а не так, як ми…
Не можу повірити, що після скількох років доля знову звела нас, ще й таким дивним чином…