Вже давно я виїхала в Чехію на заробітки. Доглядаю за хворою старою бабусею. Перший час все було просто прекрасно. Старенька була доброю та лагідною. Ми навіть подружилися. Разом гуляли біля озера, снідали. Увечері ми довго сиділи на кухні, розповідали одна одній історії. Ми справді були щасливими.
Але потім з нею трапилася біда. В бабусі трапився інсульт, після цього вона довго проходила до себе. А одужавши, старенька дуже змінилася.
Я щоранку прокидалася та мріяла, що бабуся стане такою, як раніше. Але тільки я переступала поріг її дому, розуміла – мої надії марні.
Не встигла я зайти в дім, як вона гримала своєю палицею об підлогу та наказувала, щоб я швидко несла їй чаю чи води. Я старалася уникати спілкування з нею. Здається, жінка це розуміла і ще більше знущалася з мене.
Вчора вона викинула зі своєї шафи весь одяг та заставила мене складати його. Мене це неабияк обурило. Адже два дні тому я все там прибрала. Навіщо було знову вигортати всі речі?
Вона просто почала показувати свій характер. І зло бере гору. Шкода, але я ніяк не можу на неї вплинути.
Боюся, що одного дня я просто не витримаю і висаджу їй каструлю прямо на голову. Часто стримую себе, щоб нічого такого не зробити.
Не хочу робити дурниць. Тож вже шукаю собі роботу. А сьогодні бабця взагалі з розуму зійшла. Привела з вулиці собаку. Мало того, що він усюди напакостив, так ще й погриз моє взуття.
Коротко кажучи, господиня додала мені ще більше роботи. Поки вона спала, я винесла собаку на вулицю. Сама ж вдала, що нічого не знаю.
Вона прокинулася та стала шукати свого “товариша”, а я ж тим часом спокійно займалася своїми справами. Чесно сказати, вже мрію про той момент, коли піду від неї.