Сім років щасливого життя почали перетворюватися у жахіття. Ми з Дімою мали чудові стосунки та в ожин момент сталось щось незрозуміле для мене. Чоловік ніби помінявся, став іншою людиною, все частіше він конфліктував, дорікав мені та критикував. А коли я намагалась з ним обговорити виховання дітей, то він махав рукою, йому стало все одно навіть на них.
Все стало зрозуміло, коли одного разу на роботі мені стало погано. Мене кидало, то в жар, то в холод, тому я відпросилась раніше, телефонувати чоловіку не стала, у нього й так багато турбот на роботі, як я думала…
Повернувшись додому, мене дуже насторожили відкриті двері, а потім я побачила чуже жіноче взуття та у моїй голові все склалось. У спальні чоловік розважався з іншою. Коли вони побачили мене, то почали швидко збиратися, я мовчки пішла на кухню. Чоловік, схоже, теж вирішив, що говорити нам не має про що і відправився за коханкою.
Всі наступні години я провела в істериці та сльозах. Добре, що потім вийшло заснути, подякую хворобі, яка мене так зморила.
Ледь прокинулась потім, щоб забрати доньку з дитячого садка, адже на чоловіка тепер не можна було надіятися.
Пізно вночі я не спала, продовжувала оплакати втрачене «щастя», тоді й додому повернувся чоловік. Побачивши мої сльози, він різко почав говорити про те, що я у всьому винна, а тоді ліг спати, мов нічого не трапилось. Я лежала поруч і могла думати лише про те, що не хочу залишати дітей без батька.
Після цього ми з чоловіком ще рік вдавали, що нічого не трапилось. Він прожовував гуляти з іншими жінками, про що мені розповідали знайомі, а я мовчки їла всі образи.
Одного дня, коли він знахабнів і повів одну зі своїх коханок у ресторан друзів, моє терпіння обірвалось. Я втомилась від його постійних зрад та звинувачень.
Перед тим, як оголошувати чоловікові, що ми розлучаємось я підшукала нам з доньками житло. На щастя, подруга сказала мені, що її сусідка шукає співмешканців, які оплачуватимуть комунальні та допомагатимуть по господарству. З Ніною Олегівною ми швидко знайшли спільну мову і вона прийняла нас, як рідних.
Наступного дня я оголосила чоловікові про розлучення і ми з дівчатками, зібравши речі, переїхали до Ніни Олегівни. Тоді я переживала, що шкодуватиму про своє рішення, проте неочікувано я почала насолоджуватися таким життям, адже тепер у ньому не було постійних докорів, зрад та страждань.
Бабуся, яка прийняла нас у свій дім, стала дочкам, як рідна, допомагала мені їх виховувати, а вони тішили їй своїми теплими словами та обіймами.
Незабаром чоловік отямився й усвідомив, що я з ним не жартувала, почав пропонувати повернутися, а коли зрозумів, що я твердо стою на своєму рішенні, то почав шантажувати тим, що не буде допомагати фінансово дітям.
Я все одно не повелась на його провокації. Адже кілька тижнів без цієї людини зробили мене по-справжньому щасливою, як і дітей, які втомилися бачити заплакану маму.
Через рік я зустріла чоловіка, ми почали з ним зустрічатися, він швидко знайшов спільну мову з дітьми й вони самі вирішили називати його татом.
Вже три роки ми живемо дружньою сім’єю і продовжуємо провідувати Ніну Олегівну, як улюблену бабусю. Колишній досі інколи мені дзвонить, щоб знову розповісти, яке у нього погане життя і що у цьому винна я, проте мені не має коли думати про нього, адже я живу своє щасливе життя!