У мене лише один син, тому він мені найрідніша людина. Коли порадував звісткою, що житимуть зі мною у квартирі, то я і не думав, що потім це обернеться проти мене.
З часом дружина народила йому ще два сини та нас було аж 5 у двокімнатній квартирі, надто тісно. Але окрім неї у мене ще була дача у селі, раніше там жили мої батьки. А після того, як їх не стало, ми почали приїздити туди для відпочинку та щоб посадити город.
Доки внуки були маленькими, то невістка і зять раділи, що я поруч, адже завжди допомагав з дітьми, глядів їх, коли мама втомлювалася, чи коли пара хотіла прогулятися й кудись піти. Я постійно вкладав їх спати й просинався вночі від криків, щоб втихомирити, адже ліжечка стояли у моїй кімнаті. А зараз все частіше мені натякають, що я зайвий у власній квартирі.
Не так давно я почув, як невістка переконувала мого сина змусити мене переїхати у батьківський будинок, адже їм мало місця. Цього я слухати не став, у ту ж мить зайшов у кімнату і втрутився.
– Любі мої, нагадаю вам, що квартира належить мені і я нікуди не планую їхати з неї. Якщо вам мало місця, то я не проти обміняти її на дві однокімнатні, проте вам потрібно буде ще доплатити, бо у мене хоч батьківський будинок є, продати буде що…. Знаєте, ніколи не думав, що ви так мені дякуватимете за роки допомоги й підтримки…
Син остовпів від почутого й нахилив голову, а невістка тут же виправдовуватися, що я все не так зрозумів і вони зовсім не хотіли виставити мене з власної квартири.
Я зробив свої висновки та вже виставив будинок батьків на продаж. Не знаю, чи вийде його швидко продати, та життя мені у ньому не буде, бо там зовсім не має умов, а без городини якось обійдуся, її зараз будь-де можна купити.
Я нарешті побачив справжнє обличчя моєї невістки та гірко усвідомив, що на моє добро мені відплатили проханням піти з власного дому.