Ми з сестрою обоє переїхали жити до міста, оскільки вона навчалася в університеті, а я у коледжі. Я переїхала сюди два роки тому, а сестра – трохи швидше.
Спочатку в цій квартирі жила наша бабуся, але оскільки ми обоє пішли навчатися, вона вирішила перебратися в село до наших батьків. Там у них великий будинок з подвір’ям. Не те, що маленька двокімнатна квартира.
Під час навчання я влаштувалася на роботу, і все було б чудово, якби на четвертому курсі моя сестра не завагітніла від свого одногрупника.
Так вони розписалися. Вирішили не робити гучного святкування, адже незабаром народиться моя племінниця, тож потрібно буде чимало коштів.
Я думала, що вони поживуть на цій квартирі, а згодом, коли народиться дитина, поїдуть жити до батьків Володимира або ж до наших. Але ж ні. З якогось дива вони вирішили, що саме я повинна звільнити їм квартиру.
І я добре чула їх розмову на кухні. Саме Володимир намовляв мою сестру прогнати мене. Це ж з розуму зійти можна. Якась чужа людина намагається посварити мене з рідною сестрою та вигнати з власного помешкання. Ну ще б! Володимир сам без копійки за душею, перебивається тимчасовими заробітками. Його батьки люди небагаті. Звісно, йому хочеться отримати квартиру в місті.
От тільки я не збираюся звідси з’їжджати. В мене тут навчання, робота, друзі. Ще на початку ми домовилися, що колись сестра з’їде звідси, адже цю квартиру бабуся заповіла мені. Я все розумію, сестра скоро народить, але чому ж її чоловік не подбає про житло для своєї дружини та майбутньої дитини? Поступатися їм я не збираюся.