Дівчинка дев’яти років сиділа біля бабусі. Вона просила стареньку не віддавати її в дитячий будинок. Катерина Степанівна із жалем в очах дивилася на дівчинку.
– Дитино, зрозумій мене, благаю. Тебе в мене не залишать. Я ж тобі не рідна, та й роки не ті. Хто мене слухатиме.
Дівчинка опустила голову, а з очей лилися сльози. Вона б у всьому допомагала бабусі: і прибирала б, і їсти допомагала б готувати, тільки б вона нікуди її не віддавала.
Недавно Софія втратила обох батьків. З родичів дівчинки нікого не знайшли. Є тільки мамин брат, але й той ніколи з ними не спілкувався. Ні його місця проживання, ні номера телефону в них немає. А так більше нікому було забрати дівчинку. Рідних бабусь та дідусів вже давно немає. От і маленька Софія вмовляє сусідку, щоб та забрала її до себе. Бабуся не проти, але як сказали представники соціальної служби, в неї вже вік не той.
Наступного дня по Софійку приїхали. В новому дитячому будинку їй жилось не солодко. Дівчинці довго довелося терпіти насмішки та знущання, допоки діти прийняли її. Вони всіляко наговорювали на неї, ображали, насміхалися. Тільки й чекали, поки вихователі будуть лаяти на Софію, а вона виправдовуватиметься. Минуло три місяці. Дівчинка ознайомилася зі всіма порядками дитячого будинку. Знала, з ким можна товаришувати, а кого варто остерігатися.
Якось дві дівчини чекали на неї в темному куточку, щоб поговорити. Адже вона не пропустила одну з них у черзі. Вони вирішили провчити Софію та показати їй правила дитячого будинку. Але трапилося так, що одна з дівчат не втрималася та впала у яму, яка була поруч.
Софія хотіла притримати дівчину, але й сама звалилася туди. Вона нічого не пам’ятає, окрім темряви.
До тями дівчинка прийшла у своєму ліжку. А ті дві дівчини стояли над нею. Це вони допомогли витягти Софію. Одна з дівчат, Віка, почала дякувати Софії, адже та рятувала дівчину, але впала туди сама. З того часу вони й почали дружити. Старші дівчата почали опікуватися Софією. Відтоді ніхто в дитячому будинку не сміє до неї підходити. Софія розповіла їм про своїх батьків, яких не стало. Згадала і про дядька, але з ним вони не спілкуються.
– А прізвище дядька яке? – запитала одна із дівчат. Софія кивнула головою та назвала прізвище. Потім про їхню розмову й ніхто не згадував. Але через чотири місяці на Софію чекав справжній сюрприз. Як виявилося, одна із дівчат має подругу, тато якої займає високу посаду. Вона розповіла про історію Софії та попросила допомогти розшукати рідних дівчини. Минув місяць, і сьогодні на порозі Софійку чекають дядько з дружиною. Вони приїхали, щоб забрати дівчинку, адже в самих і досі немає дітей. Так дядько дізнався сумну історію, яка спіткала Софію її батьків.
Софію вони тут не залишать. Дівчинка радісно побігла по свої речі. Нарешті знайшовся її рідний дядько. Тепер вона житиме з ним.