З моїм чоловіком Іваном ми прожили удвох вісім років.
І за цей час моє життя стало тільки гіршим. Почалося все з моменту, коли Іван змусив мене знайти для себе більш оплачувану роботу, бо нам не вистачало коштів.
Від початку нашого спільного життя я завжди виконувала всі його бажання. Йому було надто важко працювати на роботі вісім годин, тож Іван прийняв рішення перевестися на пів ставки. Я промовчала, тільки б йому було зручно.
Ми планували дитину. Так на світ появилася наша донечка. Дитиною чоловік також не цікавився. Потішився декілька тижнів, відсвяткував з товаришами її появу та й усе. Навіть через найменшу поламку мені доводилося кожного разу викликати майстра та оплачувати його роботу за власні кошти.
Грошей у мого чоловіка ніколи не було. Все, що Іван заробляв, він витрачав на пиво та сигарети.
А з часом він почав цікавитися риболовлею. З того часу йому щоразу було потрібно щось нове. То вудка, то човен надувний, то гроші на дорогу.
Всю роботу виконувала я: прибирала в домі, готувала, доглядала за дочкою, заробляла гроші.
І мені набрид такий ритм життя. Тож я взяла відпустку, доньку та поїхала з нею на відпочинок. Щоб провчити Івана, я не залишила йому вдома ані копійки, а всі гроші забрала з собою. Хоч я не мала наміру з ним розлучатися. Мені було просто цікаво, як він зможе прожити лише на свою зарплату.
Увесь наш відпочинок чоловік безперестанку телефонував та звинувачував мене. Мовляв, як я, така погана дружина, залишила його одного без їжі та грошей. Тоді я зрозуміла, що тоді теж працюватиму на пів ставки. А що, в мене ще чимало хатніх справ, дитина. Він чоловік, та повинен забезпечувати свою сім’ю.
Так добре я ще зроду не відпочивала. Прокидаєшся, йдеш снідати, а там вже готовий сніданок. І не потрібно думати, що приготувати їсти. Потім басейн, масаж, свіже повітря…
Ніхто не питає, що сьогодні на вечерю, не вимагає грошей.
Тільки поїхавши на відпочинок, я зрозуміла, як мені потрібно було все обдумати та відпочити. Більше не хочу жити колишнім життям. Не хочу одна тягнути все на своїх плечах та догоджати комусь. Для чого мені тоді чоловік.
Іванові не вистачало його грошей, тож він перевівся на повний робочий день. Він більше не мав коли займатися дурницями.
Навіть продав свої знаряддя для риболовлі, щоб купити собі поїсти. Згодом Іван телефонував та просив одного – повернутися до нього.
За час, поки я жила без чоловіка, я вже встигла знайти собі квартиру. Не хочу з ним більше бути. З мене досить. Та й у казки про те, що він зміниться і все буде по-іншому, я вже теж не вірю.
Хочу врешті-решт пожити у своє задоволення. Думаю, за стільки років я це заслужила.