Я зустрічалася з ідеальним, на мій погляд, чоловіком. Нашому щастю не було меж. Через рік я дізналася про свою вагітність. Спільним рішенням вирішили залишити дитину. Але після появи сина чоловіка ніби підмінили. Тоді він зібрав речі та поїхав геть. Як сказав на прощання, дитина перекреслює всі його плани на майбутнє.
У двадцять три роки я залишилася одна з малою дитиною на руках. Довелося переїхати до батьків, які неабияк допомогли мені з дитиною. Через чотири місяці в моєму житті появився Ян, який проживав у Чехії. Я так захопилася стосунками з ним, що вже й забула про свого сина. Ми кожного дня спілкувалися, планували, як житимемо разом. Я дуже раділа, допоки він не озвучив свою умову. Якщо я хочу бути з ним, то маю залишити сина в Україні.
Два тижні я обмірковувала його пропозицію. Цього часу виявилося недостатньо, щоб прийняти правильне рішення. Але я все-таки наважилася зробити крок, щоб налагодити особисте життя.
У ніч відльоту я поцілувала сина, який міцно спав у своєму ліжку. А батькам залишила записку, в якій просила попіклуватися про сина, адже я мала летіти за кордон.
Дорогою в аеропорт мене бентежила думка, що я покинула власного сина. Але я була переконана – батьки точно зможуть дати йому більше, аніж я. А ще я мала намір знайти собі роботу, щоб мати змогу надсилати щомісяця кошти на сина. В одну мить я зрозуміла, що роблю чи не найважливіший вибір у своєму житті.
Щастя, я вчасно оговталась. Розірвала стосунки з Яном, а сама взяла таксі та повернулася до сина. Я тихенько відчинила двері, записку викинула у смітник, підійшла до синочка та годину милувалася ним. Тоді я і зрозуміла, що ніколи його не залишу. Мій син – найцінніше в моєму житті.
Моєму синочку вже чотири роки. Ми досі живемо з моїми батьками. Я знайшла роботу і дуже щаслива, що все склалось саме так. Батькам я так і не призналася про те, що колись хотіла покинути свого сина. Але я безмежно вдячна Богові, що вчасно отямилася та не допустила найбільшої помилки у своєму житті.