Марія і Петро одружилися, коли їм було по двадцять років. Мама Марії погодилася переїхати на певний час на дачу, а дітей пустила на свою квартиру. До зими молоді планували знайти собі житло. Мама Марії дуже добре ставилася до Петра.
Тільки вони приїжджали до неї на дачу, Ірина Миронівна одразу накривала столи всілякою смакотою та старалася догоджати дітям. Молоді раділи, що їм не потрібно готувати, а мама – що ті все їдять.
Ірина Миронівна накладала повні сумки овочів та фруктів, тільки щоб діти їли все свіже та домашнє. Петро цінував старання тещі, але в нього не було особливо теплих відчуттів до Ірини Миронівни. Вона дратувала його. Петро намагався якомога рідше спілкуватися з тещею, щоб не показувати своє роздратування й не наговорити їй лишнього.
Марія того й не особливо помічала. Вона думала, що як тільки її мама почне жити з ними, все буде добре. Марія не заставляла чоловіка терміново шукати житло. Коли Петро їздив на дачу до тещі, він глянув скільки дров у неї залишилося.
Підрахував, що на зиму вистачить. Так і сказав Ірині Миронівні. Вона тихо кивнула головою, але про свої наміри нічого не говорила.
Надворі був жовтень. Коли Марія та Петро востаннє були на дачі, допомогли мамі розділити овочі та фрукти. Якось Петро розмовляв зі своєю мамою по телефону. Він жалівся на свою тещу, як раптом помітив її на порозі в руках з валізою. Петро одразу зрозумів, що вона чимало зайвого чула.
Тепер чоловік не знає, що йому робити. Просити пробачення чи переїхати з тещиної квартири. Адже Марія, дізнавшись про те, що Петро наговорив на її маму, також дуже образилася на чоловіка.