Завдяки моїй подрузі я знайшла свого майбутнього чоловіка. З ним ми познайомилися, коли мені було 31, а йому – 32.
Ми з’їхалися, і я дуже мало чула про родину мого чоловіка. Знала, що батько його живе з іншою жінкою. Інколи ми їздили тільки до мами Андрія. Вона жила в селі, неподалік від нашого міста.
Василина Антонівна – пенсіонерка, раніше працювала вихователькою. Жила сама. Мені вона здалася дуже привітною та доброю жінкою. Завжди ділилася зі мною рецептами своїх фірмових страв. Коли ми приїжджали, Василина Антонівна давала нам домашні овочі, фрукти, консервацію.
Вона любила мене як рідну дочку. А от між нею та Андрієм були не такі хороші стосунки. Я ніяк не могла зрозуміти причини. Вважала недоречним запитувати про деталі. Тому вирішила залишити все, як є.
Головне, що в мене з нею були просто прекрасні стосунки.
Якось Василина Антонівна подзвонила до мене та попросила приїхати, бо їй зле. Я миттю звільнилася з роботи, викликала таксі та приїхала до неї.
Свекруха лежала в ліжку. Побачивши її, я одразу викликала швидку. За пів години лікарі вже оглядали Василину Антонівну. Вони сказали, що нам краще на певний час полежати в лікарні. Але свекруха навідріз відмовилася.
Тоді я і прийняла рішення забрати її до нас. Їй буде спокійніше, і нам не доведеться щодня витрачати час на дорогу. Я думала, так буде краще для всіх. Але помилилася. Коли ми зайшли у квартиру, чоловік накинувся на мене з докорами:
– Це що таке? І чому вона тут? Хто тобі дозволив її сюди привезти? У неї є своє житло, тож хай там і сидить!
Я стояла, мов вкопана. В ту ж мить відчула, як свекруха почала метушитися та й сама зніяковіла. Вона взяла свої сумки з речами й направилася до виходу, але я не дала їй вийти.
– Василино Антонівно, зачекайте…Куди ви? Знімайте куртку та проходьте на кухню. Так не піде.
Свекруха мовчки зняла свою куртку та пішла на кухню.
А Андрій аж затамував подих.
– Це моя квартира, і мені вирішувати, хто тут житиме. Якщо між вами якісь проблеми, то це ваше. Особисто я поважаю Василину Антонівну. А зараз я не хочу нічого чути. Мамі потрібно лікуватися та бути під наглядом, тож поки що вона житиме тут. Надіюсь, тобі все зрозуміло? А якщо ні – то йди звідси.
Андрій не чекав такого. Він одягнув куртку та вийшов, гримнувши дверима. Після цього випадку я зрозуміла, що не хочу жити з людиною, котрій байдуже на рідну матір.