Своє весілля Оксана та Петро святкували з розмахом. Всі гості бажали їм щастя та любові. Батьки Петра подарували молодим великий, просторий будинок. Самі ж переїхали жити у квартиру. Так молоді стали жити в будинку. За дев’ять років сімейного життя у них появилося четверо дітей. Місця в домі вистачало всім.
Хлопці Денис та Андрійко жили в одній кімнаті, а дівчатка Марічка та Соломія – в іншій.
Найменшій дівчинці виповнилося сім місяців. Петро працював не покладаючи рук, щоб його сім’я ні в чому не мала потреби. Оксана ж відчувала себе коханою жінкою та щасливою мамою. Вона увесь час щось готувала, прибирала, намагалася забезпечити в домі затишок та тепло. У них було красиве подвір’я, на якому влітку красувалися різні квіти. Оксана дуже любила, коли навкруги все цвіло та милувало око.
Жили вони не дуже багато. Дітей вдягали в новий одяг лише в школу та в садочок. Але це було не головне. Важливо, що як тільки вся сім’я збиралася за столом, в хаті лунали жарти та веселий сміх. В такі моменти здавалося, що так буде назавжди. Ніхто й подумати не міг, що в їх сім’ї трапиться якесь горе. Якось одного разу Петро не повернувся додому. Вони довго на нього чекали. Оксана стала нервуватися. А коли відчинилася хвіртка, на ній не було обличчя.
У дверях стояли колеги Петра, які й повідомили Оксані страшну звістку – її чоловіка не стало. На роботі йому раптово стало зле, і він помер. Відтоді для їхньої сім’ї настали важкі часи. Найстарший син, як міг, допомагав мамі. Всі діти враз стали дорослими. Навіть найменша Соломійка почала поводити себе тихіше. Правда, інколи кликала тата. Оксана часто плакала біля дітей, ще більше цим засмучуючи їх.
Минуло ще два довгих місяці. Оксана вийшла на роботу. Адже сім’ю потрібно було за щось годувати. Заощаджень, котрі залишилися із заробітків Петра, вже не було. Оксана працювала вчителькою у школі. Думала, що вже ніколи їй не знадобиться диплом. Але… Заробляла вона дуже мало, на їхню велику сім’ю ледь вистачало. Пробувала знайти ще одну роботу, але не змогла потягнути. Втрата чоловіка добре далася їй взнаки.
Минуло два роки з моменту, як не стало Петра. Якось Оксана привела в дім чоловіка та сказала дітям, що тепер той житиме з ними. Старші діти намагалися довести мамі, що їм і самим добре живеться. Тим паче дядько Остап любить зайвий раз перехилити чарку. Але Оксана не дослухалася до своїх дітей. З того часу їх життя дуже змінилося. Коли дядько Остап повертався додому, діти навіть не сміли виходити зі своїх кімнат.
Чоловік завів у їх домі свої порядки. Сказав, щоб діти не плуталися під ногами. І чому ті мають жити аж у двох кімнатах. Відтепер всі вони житимуть в одній. А решта кімнат буде для дядька Остапа. Оксана не сміла йому перечити. З того часу мама дуже змінилася. Вона більше не цікавилася життям своїх дітей, а стала випивати разом з дядьком. На роботі це помітили, і Оксану звільнили. Потім у їх дім навідалися служби опіки та попередили, що наступного разу відберуть дітей.
Але жінка і не думала мінятися. Через деякий час усіх чотирьох дітей відібрали. Там вони й росли. Час від часу діти приїздили до мами, але коли приїхали вкотре, не могли повірити, в що перетворився їхній будинок. Та й сама Оксана змінилася. Окрім чарки її більше нічого не цікавило. Жінка дивилася байдужим очима на дітей. Минув час. Найменша Соломійка залишила дитячий будинок. Вона поїде до свого старшого брата, який пообіцяв їй допомогти отримати освіту та роботу.
Доля порозкидала всіх дітей по світу. Кожен з них пішов своєю дорогою, але маму не повернути. Їй байдуже на те, що десь на неї чекають діти. Згодом не стало дядька Остапа. Діти хотіли вилікувати маму від алкоголізму, але вона вкотре втекла. А потім її знайшли на вулиці. Неживою. Могла жити краще. Але не захотіла.